1 жовтня народився Валер'ян Львович Поліщук

Творчим дебютом В. Л. Поліщука стала поема «Сказання давнєє про те, як Ольга Коростень спалила» (1919), написана за мотивами відомого літопису та під впливом реалій громадянської війни. У 1919 р. митець випустив збірник «Жарина», орган Катеринославської юнацької спілки, де було надруковано «Із сербських народних пісень», «До юнаків». Друкувався у збірниках «Січ», які випускав професор П. Єфремов. У 1920 р. В. Поліщук у Києві видав перший збірник літературної групи «Гроно», в якому взяли участь Гео Шкурупій, Михайло Терещенко, Дмитро Загул, Павло Филипович, Юрій Меженко.

Особисте знайомство й спілкування з Павлом Тичиною спонукало письменника до пошуків нової художньої якості в ліриці. Валер'ян Львович Поліщук декларував «неореалізм пролетарського змісту, що виростав з революційного романтизму», обстоював ідею мистецтва універсального, поза часом і простором, великі надії покладав на верлібр як єдину віршовану систему, здатну передати стрімку ритміку нової доби. Віршовані верлібри склали основу першої збірки В. Поліщука «Сонячна міць» (1920), якою він вперше по-справжньому заявив про себе.

У 1921 р побачив світ збірник афоризмів Поліщука «Голодна радість» («Бризки мислі»).

В. Поліщук належав до літературної організації «Гарт», а у 1925 р. заснував у Харкові модерністську групу «Авангард», що обстоювала програму конструктивного динамізму, за якою поезії належало оспівувати модерну цивілізацію і світ технічної революції. Крім цього, у творчому доробку письменника є й поетичні пейзажі («Цвіркуни», «Лан», «Нуга») зі збірки «Радіо в житах» (1923), які по своїй музичності та глибокому чуттю, можливо навіть не поступаються П. Тичині.

Виступає В. Поліщук і як прозаїк, критик і теоретик літератури.

Окремими виданнями побачили світ понад 50 його книжок, серед яких найпомітніші – «Книга повстань» (1922), «Ленін» (1922), «Дума про Бурмашиху» (1922), «Розкол Європи» (1925), «Пульс епохи» (1927), «Григорій Сковорода» (1929) та інші.

На початку 1930-х до поета повернулось «велике натхнення». Він створив блискучі маленькі шедеври.

23 квітня 1932 року під приводом недостатнього зв'язку з письменницькими масами й зловживань вузькогруповою політикою, влада розпускає так звані пролетарські, а разом з ними й всі інші письменницькі організації. Натомість було створено Всесоюзну Спілку Совєтських Письменників з виразно комуністичною ідеологією. На чолі Спілки поставили Максима Горького. Українські письменників жорстко підпорядкували російському центру.

Всі, хто так чи інакше продовжував орієнтуватися на Захід, на Європу, хто не бажав йти московським шляхом, хто пробував і далі експериментувати з формою, були приречені на знищення. Не оминула ця доля й Валеріана Поліщука. Наприкінці 1934 р. Валер'яна Львовича Поліщука, разом із М. Любченком, М. Кулішем, Г. Епіком, В. Підмогильним, В. Вражливим, Є. Плужником, В. Штангеєм, Г. Майфетом, О. Ковінькою було звинувачено у приналежності до так званого Центру антирадянської боротьбистської організації й заарештовано.

На закритому засіданні виїзної сесії Військової колегії Верховного Суду СРСР 27-28 березня 1935 року Поліщуку винесено вирок: 10 років ізоляції в концтаборах. Покарання відбував на Соловках, 9 жовтня 1937 року йому було винесено смертний вирок.

Розстріляний 3 листопада 1937 року в урочищі Сандармох.

Валеріан Поліщук реабілітований посмертно – Військовою колегією Верховного суду СРСР (04.08.1956) і Військовим трибуналом Ленінградського військового округу (12.11.1962). Тривалий час рідні нічого не знали про страту Валер'яна Поліщука: 1943 року їм видали свідоцтво про смерть письменника, але в тому документі зазначена неправдива інформація – що, він помер у в'язниці 1942 року від перитоніту. Лише 1988 року з Військового трибуналу Ленінградського військового округу рідним митця повідомили, що його розстріляно за рішенням особливої трійки УНКВС Ленінградської області (місце поховання не вказано).

Інформація підготовлена на основі відкритих інтернет-джерел