11 червня 978 року Володимир Святославович став Великим князем Київським

11 червня 978 року новгородський князь Володимир підступно вбив свого брата Ярополка і став княжити в Києві. А вже 16 червня 978 року (11 червня 6486 від створення світу) князь Володимир зійшов на великокнязівський Київський престол.  Його правління стало шляхом до піднесення Русі та її спорідненості з Європою. Хоча початковий етап князювання Володимира був далеким від християнської духовності, проте надалі хрещення Русі та затвердження його державною релігією стало відправною точкою й історії не лише київських земель, але й всіх східних слов’ян.

Володимир Великий отримав своє прізвисько як князь-реформатор, який приніс не лише нову віру, а й нові можливості. Його правління та князювання сина Ярослава були кульмінацією величі Русі, а тому в наступні історичні епохи знайшлося чимало «бенефіціарів» (одержувачі визначених вигод, що виникають у результаті реалізації проєкту) цієї історії.

Найбільш агресивно та з претензією на унікальність присвоїти спадкоємність Русі намагалася московія. Звичайно, коли жив Володимир Великий ніякої москви не існувало (і в наступне століття також). Нічого нового в «анексії Київської Русі» немає. Ще у XVIII столітті московія перейняла не лише назву, але й наратив про цивілізаційну православну спадковість. Саме тому окрема державність в Києві несе загрозу всьому кремлівському міфу про «велику російську державу».