11 червня 978 року Володимир Святославович став Великим князем Київським
11 червня 978 року новгородський князь Володимир підступно вбив свого брата Ярополка і став княжити в Києві. А вже 16 червня 978 року (11 червня 6486 від створення світу) князь Володимир зійшов на великокнязівський Київський престол. Його правління стало шляхом до піднесення Русі та її спорідненості з Європою. Хоча початковий етап князювання Володимира був далеким від християнської духовності, проте надалі хрещення Русі та затвердження його державною релігією стало відправною точкою й історії не лише київських земель, але й всіх східних слов’ян.
Володимир Великий отримав своє прізвисько як князь-реформатор, який приніс не лише нову віру, а й нові можливості. Його правління та князювання сина Ярослава були кульмінацією величі Русі, а тому в наступні історичні епохи знайшлося чимало «бенефіціарів» (одержувачі визначених вигод, що виникають у результаті реалізації проєкту) цієї історії.
Найбільш агресивно та з претензією на унікальність присвоїти спадкоємність Русі намагалася московія. Звичайно, коли жив Володимир Великий ніякої москви не існувало (і в наступне століття також). Нічого нового в «анексії Київської Русі» немає. Ще у XVIII столітті московія перейняла не лише назву, але й наратив про цивілізаційну православну спадковість. Саме тому окрема державність в Києві несе загрозу всьому кремлівському міфу про «велику російську державу».
Наша самостійність з прозахідними прагненнями та окремою від московії історією є спростуванням імперських міфів. Без них кремль ‒ це лише симбіоз руської периферії, ординських традицій і культу смерті з небіжчиком на головній площі та під червоним прапором.
З іншого боку, в Україні також звучать заперечення історичної спадкоємності з Київською Руссю, мовляв, сучасна українська нація не має тотожності з тією середньовічною державою. Проте якщо оцінювати Середньовіччя з позиції сучасної державності й наявності політичної нації, то ми не знайдемо задовільної тотожності сучасних націй з їх середньовічним відповідником. Можна багато сперечатися про доцільність назви «Київська Русь», проте заперечення коріння нашої державності є симптомом меншовартості та навіяної недостойності.
А доки тривають історичні суперечки захищений від можливих пошкоджень пам’ятник Володимиру Великому, як і раніше, стоїть над Дніпром. Тут колись хрестили киян, тут розбудовувалась столиця східнослов'янського православ’я і тут сучасна московія зламала зуби в черговій спробі відібрати нашу історію і свободу.
Інформація підготовлена на основі відкритих інтернет-джерел