18 лютого народилася Софія Федорівна Русова
«Хай кожна душа, кожна голівонька одрізняється в школі своєю фарбою, своєю формою» Софія Федорівна Русова
Українська громадська і культурно-освітня діячка, педагогиня Софія Федорівна Русова народилася 18 лютого 1856 року в аристократичній родині в селі Олешня Городнянського повіту (нині Ріпкінський район) Чернігівської губернії. Батько – відставний офіцер, швед за походженням, мати – Ганна Жерве, француженка – високоосвічена й інтелігентна жінка. Софія була п’ятою дитиною у родині.
Десятирічна Софія відразу вступила до третього класу Фундуклеївської гімназії. Вчилася вона добре, переходила з класу в клас з нагородами й закінчила цей навчальний заклад із золотою медаллю.
Після смерті матері вихованням Софії займалася няня, проста українська селянка, завдяки їй Софія спілкувалася та грала з селянськими дітьми та спостерігала за важкою працею їхніх батьків. Родина Софії, попри аристократичне походження, всіляко підтримувала селянство: батько мав ліберальні погляди та здобув неабияку повагу у селян. Сестра Марія відкрила школу в селі Олешня для навчання селянських дітей.
Після несподіваної смерті батька (1871) у сестер виникли фінансові проблеми, й тому у них з'явилася думка відкрити дитячий садок. Розуміючи свою непідготовленість до такої відповідальної справи, сестри спочатку їдуть до Петербурга ознайомлюватися з передовим доробком теоретиків і практиків педагогіки, а потім самостійно вивчають праці Ф. Дістервега, Й. Песталоцці, Ж.-Ж. Руссо, Ф. Фребеля та інших видатних педагогів.
1 вересня 1871 р. до цього приватного закладу завітало близько 20 вихованців, здебільшого дітей української інтелігенції. Серед дітей, зокрема, були дочки відомого діяча літератури й театру М. П. Старицького Марія та Людмила. Взагалі знайомство в 1868 р. з родиною Старицьких мало вирішальне значення у житті С. Ф. Русової: саме завдяки її членам Софія Федорівна починає входити до кола таких визначних українців, як Ф. К. Вовк, М. П. Драгоманов, П. Г. Житецький, І. С. Нечуй-Левицький, П. П. Чубинський, М. В. Лисенко, Олена Пчілка. Був серед них і майбутній учений-статистик, етнограф, фольклорист, громадський діяч, а на той час викладач грецької мови 1-ї київської гімназії Олександр Олександрович Русов.
У 1874 році Софія Федорівна одружилася з Олександром Русовим. Громадянська позиція подружжя, підтримка української культури, прагнення звільнити Україну від авторитарного гніту, невпинна просвітницька діяльність Софії, активна співпраця з місцевими громадами під час подорожей – усе це не міг оминути царський уряд. Тому з 1880 по 1905 роки Софію Федорівну заарештовували п'ять разів, що лише загартувало волю жінки та переконало у важливості того, чому вона присвятила життя.
Кінець 1880-х – початок 1890-х років сім'я Русових прожила в Харкові. Тут Софію Федорівну захопила робота в Харківському товаристві поширення в народі грамотності, членами якого була значна частина місцевої інтелігенції. 31 грудня 1891 р. вона виступила на загальних зборах товариства з ґрунтовною доповіддю про книжки для народного читання. Зауважимо, що видання дешевих книжок, спрямованих на загальний розвиток малоосвічених читачів, було однією з форм тогочасної просвітницької роботи.
Після революції 1905 року жінка працює в комісії, створеній Академією наук для визнання української мови, розробляє і читає курс лекцій з української літератури для слухачок Бестужівських курсів у Петербурзі, там же за її участю була видана збірка «Кобзаря» Т. Г. Шевченка. У 1906 р. С. Русова робить рішучий крок і видає «Український буквар», попри те, що таких підручників російська цензура зазвичай не пропускала.
З 1909 р. Софія Федорівна працює викладачкою педагогіки у Фребелівському жіночому інституті, який готував працівників дошкільних закладів та викладає французьку мову у Комерційному інституті. Паралельно вивчає основні закордонні концепції реформування школи, працює над створенням контурів української національної системи освіти. Свої новаторські думки вона викладає у статтях для журналу «Світло», першого україномовного педагогічного часопису, співредакторкою якого була й сама Русова. Засади видання базувалися на педагогічних ідеях і поглядах відомих педагогів – П. Лесгафта, М. Пирогова, а також українських діячів культури – Т. Шевченка, Б. Грінченка, М. Драгоманова, П. Житецького, М. Коцюбинського, М. Сумцова та ін.
Основна ідея Софії Русової – створення національної системи освіти, функціонування школи й виховання відповідно до особливостей та потреб своєї нації. У 1917 р. Русова виступила співзасновником Педагогічної Академії для підготовки вчителів українознавства. Сама Софія Федорівна очолює українське відділення у Фребелівському жіночому інституті, який знаходився в Києві. Також читає лекції з педагогіки українською мовою, розробляє концепцію українського дитячого садка, яку виклала у праці «Дошкільне виховання».
На запрошення І. Огієнка, ректора Кам`янець-Подільского університету, викладає у закладі педагогіку. Просвітниця входила до Міністерства освіти Української Народної Республіки та за доби Центральної Ради, і Гетьманату, і Директорії. Вона брала активну участь у вирішенні науково-педагогічного обґрунтування нової української школи та роз`ясненні суті українізації, активно займалися жіночим питанням. Останнє завжди хвилювало Софію Федорівну. Сама вона вважала роль жінки у загальнокультурному житті країни дуже важливою і після створення Української жіночої національної ради стала її головою.
У період визвольних змагань С. Русова написала понад 15 праць, серед них «Нова школа», «Націоналізація школи», «Позашкільна освіта та засоби її проведення», «У дитячому садку», підручники – «Український буквар» (ІІ видання), «Початкова географія», «Методика початкової географії», «Початковий підручник з французької мови» з українським коментарем та ін.
Яскравий кар'єрний шлях С. Русової обірвався після остаточного приходу до влади більшовицького уряду. Педагогиня зневірилась у можливості національного відродження України. Переслідування з боку нової влади змушує її емігрувати до Чехословаччини. Там вона продовжує вести активну педагогічну і науково-видавничу діяльність: створює концепцію Українського Педагогічного інституту ім. М. Драгоманова у Празі та входить до ради Світового союзу жінок. Проте і найбурхливіша енергія гасне – 1940 року у віці 84 роки Софія Русова помирає у Празі.
Вшановуючи внесок С. Ф. Русової у розвиток педагогічної науки та її роль у створенні національної системи освіти, МОН України запровадило у 2005 р. нагрудний знак «Софія Русова», яким нагороджуються наукові, науково-педагогічні та педагогічні працівники за визначні особисті успіхи у галузі дошкільної й позашкільної освіти.
Інформація підготовлена на основі відкритих інтернет-джерел