Embedded Files
Український письменник, публіцист, громадський і політичний діяч Михайло Іванович Павлик народився 17 вересня 1853 року в селі Монастирське (нині околиця міста Косова Івано-Франківської області) у небагатій сім’ї землеробів і ткачів. Закінчивши Косівську школу, Михайло складає іспит за четвертий клас та їде вчитися до Снятина.
Потім була Коломийська гімназія. По її закінченні юнак вступає до Львівської академічної гімназії, а 1874 році стає студентом університету. Навчаючись він поринає у суспільно-громадське й культурне життя Львова. В середовищі студентів-українців активно виношувалися й обговорювалися ідеї національного визволення Галичини. М. Павлик з ентузіазмом приєднався до роботи українофільських гуртків, встановивши тісні контакти з І. Франком.
З 1876 року редагує журнал «Друг». В журналі друкувалися статті й матеріали про становище українців Галичини, переклади найцікавіших творів закордонних письменників, звіти про діяльність студентських товариств, наукові розвідки. З приходом до редакції «Друга» М. Павлика розпочалися принципові реорганізації, боротьба за народну мову, проти «язичія».
Внаслідок зусиль передової молоді на чолі з М. Павликом з весни 1876 року у «Друзі» остаточно перемагає й утверджується народна мова. Найсильнішим був критико-публіцистичний відділ, що тримався, по суті, на плечах М. Павлика та І. Франка.
У журналі «Друг» 1874 року Михайло надрукував вірші «Не забудь», «Закохана», «Судьба», «В Карпатах», в альманасі «Дністрянка» за 1876 рік – вірш «Щаслива». Збереглося вісім рукописних зошитів віршів Павлика, що засвідчують активну поетичну працю автора.
Після заборони «Друга» М. Павлику довелося докласти чимало зусиль для виходу у світ «Громадського друга». Перший і другий номери часопису поліція конфіскувала, а М. Павлика як редактора й автора оповідання «Ребенщукова Тетяна [Архівовано 2 липня 2019 у Wayback Machine.]» було засуджено до шести місяців ув'язнення. На сторінках цього журналу М. Павлик виступає зі статтями, у яких закликав літературну молодь спрямовувати свій талант на захист народу.
Перу Михайла Павлика-прозаїка належить кілька оповідань та повістей. Перше своє оповідання він присвятив викриттю мілітаристської політики Австро-Угорщини, її вояччини, жорстокого режиму. Трагедію юнака, який зазнав солдатчини, усіх лихоліть загарбницької війни, з разючою психологічною правдивістю розкрито в оповіданні «Юрко Куликів».
У прозовому доробку М. Павлика є 2 повісті ‒ «Пропащий чоловік» та «Вихора». У першій автор засуджує антинародну роль продажної частини інтелігенції, реакційних верств суспільства тогочасної Галичини. Порушується питання ставлення до жінки, її морального та духовного поневолення.
Перекладав твори І. Тургенєва, Г. Успенського, М. Салтикова-Щедріна, О. Толстого, М. Лєскова, О. Пушкіна, М. Лермонтова, А. Чехова, В. Короленка та ін. Чимало перекладав з європейських літератур, зокрема ті твори, що мали народознавчу основу, могли прислужитися відродженню української культури.
Підготував і видав (1899-1907 роках) 4-томне капітальне дослідження «Розвідки Михайла Драгоманова про українську народну словесність і письменство»; кілька томів листування М. Драгоманова з передовими представниками науки, літератури, мистецтва, зокрема з І. Франком, М. Бучинським, Лесею Українкою та іншими; дослідження «Михайло Петрович Драгоманов (1841-1895). Єго юбилей, смерть, автобіографія і опис творів» (1896); «Пам'яті Михайла Драгоманова» (1902)»; «Михайло Драгаманов. Єго роль в розвою України» (1907), «Михайло Драгоманов як політик» (1911).
Перебуваючи з 1879 по 1881 рік у Швейцарії та півдні Франції Павлик разом з друзями видавали журнал «Громада». Перший поетичний твір Михайла Павлика «Прийди, весно!» написано на початку 1873 року, покладений на ноти Віктором Матюком, став популярною піснею, яку виконували на Галичині.
Чимало рецензій, відгуків написав М. Павлик на твори І. Франка, нерідко аналізував його окремі виступи та публікації в періодиці. Значною і понині є бібліографічна праця Павлика «Спис творів Івана Франка за перше 25-ліття його літературної діяльності, 1874-1898. На пам'ять його ювілею 30. ІХ. 1898» (1898).
У дослідницькій фольклористично-етнографічній діяльності М. Павлика чільне місце посідають матеріали, присвячені становищу жінки у тогочасному суспільстві. У статті «Неволя женщин», дослідженнях «Про жоночу долю», «Причинок до етнографії „любові“», «В справі робітних людей і женщин у Галичині», «Дещо про рух русинок», «Товариство руських жінок на Буковині», «Ще із-за товариства руських жінок на Буковині», «Про емансіпацію жінки» та інших матеріалах дослідник обстоює потребу освіти жінок, створення умов для їхньої незалежності від чоловіків, рівності з ними у суспільному житті та діяльності, гарантування жінці свободи зборів, слова, совісті.
Довгий час М. Павлик брав активну участь у роботі секцій та комісій Наукового Товариства імені Шевченка у Львові (НТШ), у виданні перекладних творів художньої та наукової літератури.
М. Павлику належить провідна роль у справі збирання, публікування, розповсюдження, збереження неоціненних пам'яток української, загальнослов'янської та європейської культур. Завдячуючи йому, сьогоднішня українська і світова культури мають у своєму розпорядженні чимало зі збереженої епістолярної спадщини видатних громадсько-культурних діячів: М. Драгоманова, Осипа Маковея, І. Франка, Лесі Українки, Мелітона Бучинського, Теофіла Окуневського, Сергія Степняка-Кравчинського, Наталії Кобринської, Соломії Крушельницької, Петра Карманського, Франтішека Ржегоржа, І. Палівки, А. Крушельницького, Г. Грабовського, Остапа Нижанківського, М. Лисенка, В. Стефаника, Ольги Кобилянської, Л. Мартовича, М. Черемшини.
Помер Михайло Іванович Павлик 26 січня 1915 року у Львові.
Інформацію підготовлено на основі відкритих інтернет-джерел
Перевірено: вересень, 2025
Page updated
Google Sites
Report abuse