28 вересня ‒ Міжнародний день мережива (International Lace Day)

В останню суботу вересня щорічно відзначають Міжнародний день мережива. Це свято присвячене мистецтву створення мережива, яке має багатовікову історію.

Мереживна нитка зазвичай робилася з льону, а потім із шовкових або металевих золотих ниток, а в дев'ятнадцятому столітті ‒ з бавовни. Мереживо ‒ це ніжна тканина, яка відрізняється відкритою візерунчастою структурою, створеною за допомогою завіс, переплетень і скручуванням ниток.

Виготовлення мереживної тканини ‒ це галузь, яка існує вже кілька століть. Експерти часто сперечаються про історію виникнення. Ще у біблійних текстах є згадки про пишні тканини, якими було декоровано вбрання священників. Навіть на муміях часів Давнього Єгипту зустрічаються сітчасті вишивки.

Існує думка, що «мереживо» походить від слова «мережа» ‒ легка тканина являє собою цілу мережу дивовижних переплетінь. Вчені впевнені, що мереживо винайшли в Італії, звідки воно поширилося по всій Європі.

Є дані, які вказують на італійське походження в 1493 році. Однак і фламандці (сьогодні ‒ це територія Бельгії та частина Нідерландів) претендують на звання виробників з 1485 року. Існує також версія, що таке полотно могло бути зроблене ще древніми римлянами. Тому неможливо стверджувати, що матеріал з'явився лише в одному місці. Щоб створити повітряне мереживо, мереживниці йшли у сирі підвали, де повітря постійно було вологим – завдяки таким умовам роботи лляні нитки були м'якшими. Місцеві майстри Фландрії традиційно створювали гіпюри з рослинним орнаментом, і як фон використовували найтонший тюль.

В Англії довгі роки (до середини 18 століття) забороняли використовувати для пошиття суконь мережива закордонного виробництва. Англійський парламент не дозволив ввозити мережива на територію країни, щоб стимулювати виробництво власних ажурних тканин. Розвиток техніки мереживного плетіння завдячує і шотландським майстрам. Розквіт їхньої творчості припадає на період правління Марії Стюарт. Її вважали вмілою майстринею ‒ вона майстерно створювала химерні візерунки мережива з мотивами квітів, тварин та птахів. Іспанія увійшла в історію як країна, мешканці якої витрачали рекордну кількість коштів на покупку мережива.

Французи вдосконалили техніку плетіння мережив італійських майстрів. Їхні вироби відрізнялися складними композиціями, сотнями дрібних деталей, найтоншими зв'язками та повітряними сітками. Майстри Франції особливу увагу приділяли декору фону мережива, доповнюючи його деталями тонкої роботи. Саме ця риса вирізняє французькі гіпюри. Мода на мереживо існувала в країні аж до французької революції. Але після набула нового життя, коли до влади прийшов Наполеон.

На території Східної Європи мережива з'явилися завдяки князю Данилові Галицькому. Під час зустрічі з королем Угорщини в середині 13 століття він звернув увагу на вбрання придворних кавалерів та жінок. З того часу мода на мереживо почала поширюватися серед слов'янських народів.  В Україні в княжу добу жінки плели очіпки «волосники» у вигляді густої сітки із золотих або срібних ниток. Вплетеними смугами мережива прикрашали краї рушників, скатертин, покривал, оздоблювали очіпки, хустки, падоли сорочок, комірці, носові хустинки. Також мереживом прикрашали одяг вельможі, козацькі старшини, знатні жінки.

Мереживо ‒ як казка, як диво, сплетене з таємниці, чарівності, жіночності, любові та пристрасті. Воно зачаровує, спокушає і приваблює. Багато століть воно прикрашає життя і не перестає радувати око й сьогодні.

Інформація підготовлена на основі відкритих інтернет-джерел