14 жовтня народився Лесь Олександрович Сердюк

У 1961-1964 рр.   Лесь Олександрович – актор Харківського театру драми ім. Т. Г. Шевченка, у 1964-1965 – Ризького ТЮГу, в 1966-1970 – Київського академічного театру російської драми ім. Лесі Українки, з 1970 – Київської державної кіностудії ім. О. Довженка.

З 2008 року він є актором Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка.

Щиро вболівав за Україну й українське кіно. І невтомно працював на знімальному майданчику, наче поспішаючи встигнути з власним творчим внеском. Понад 120 кінострічок нараховує фільмографія народного артиста України, члена-кореспондента Академії мистецтв Леся Сердюка, з яких було близько 70 «справжніх ролей». Дебютував Лесь Олександрович у кіно 1965 року. Він запам'ятався глядачам саме завдяки своїм козацьким та історичним персонажам. У 1965 році актор дебютував у великому кіно, знявшись у фільмі «Загибель ескадри».

1980-ті порадували званням «заслуженого» та зйомками в «Легенді про княгиню Ольгу» Юрія Іллєнка. Це запрошення стало несподіванкою для актора, та він настільки блискуче зіграв князя-воїна і політика Святослава, що режисерові здавалося: Іван Кавалерідзе робив пам'ятник князеві з Сердюка.

Потім була роль в «Подарунку на іменини» Леоніда Осики і його ж-таки «Гетьманські клейноди», де Лесь став сотником Журбою, прибічником Івана Виговського, який рятує від негідників клейноди Хмельницького. 1996 року Лесь Сердюк став народним артистом України. За часів Незалежності дуже переймався плачевним становищем українського кіно і казав, що не може пробачити можновладцям, які призвели до того. Режисеру Сергію Дудці якось зізнався: «…Як то важко. Треба вийти по хліб, а думаєш: може, в цей час зателефонують, запропонують роль». Та запрошували хіба до серіалів, а він не дуже хотів грати в них, хоч і зіграв, зокрема, в «Роксолані».

Дуже вдячний був Юрію Іллєнку за отриману роль гетьмана Самойловича у фільмі «Мазепа». Для Сердюка було суттєвим, що гетьман у фільмі вирішив розмовляти з князем Голіциним своєю рідною українською мовою. А от із партнерами по зйомках актор завжди був доброзичливим, делікатним, а молодим іще й чимало підказував, без найменшого гонору.

 Актор знявся у фільмах «Пригоди на хуторі біля Диканьки» (2008), «Від любові до кохання» (2008), «Мамай» (2003).

Завдяки беззаперечному акторському таланту, сильній чоловічій харизмі та характерній «козацькій» зовнішності Лесь Сердюк користувався «популярністю» і в глядачів, і в режисерів. За визнанням самого актора, він погоджувався зніматися в усьому, що йому пропонували, не поділяючи проєкти на хороші та погані доти, поки Іван Миколайчук не запросив його у свій фільм «Вавилон XX» на роль Данька Соколюка, яку спочатку писав для себе. Лесь Сердюк завжди підкреслював, що дуже вдячний Миколайчуку за те, що той довірив йому цю роль і показав, як працює справжній режисер.

Остання робота, в якому глядачі могли бачити Леся Сердюка – фільм «Тарас Бульба» російського режисера В. Бортка, у стрічці Сердюк зіграв козака Товкача.

Лесь Олександрович успішно викладав акторську майстерність в Київському національному університеті театру, кіно і телебачення ім. Карпенка-Карого. Обіймав посаду доцента Національного університету культури та мистецтв.

Помер 26 травня 2010 року у віці 69 років у Києві через рак легень, який в актора було виявлено навесні 2009 року. Він проходив курс хіміотерапії в Києві, але безрезультатно. Був похований 28 травня на Байковому кладовищі. Просив повісити на його могилі кирзові чоботи, бо пів життя свого в кіно провів у них, граючи шахтарів, робітників, селян. І хоч ті чоботи завжди були однаковими, та він сам щоразу грав, як уперше.

У Харкові у 2016 році в рамках декомунізації з'явилась вулиця Леся Сердюка. У Києві в грудні 2022 році безіменному скверу на вулиці Кубанської України, 27-31 у Деснянському районі надано ім'я Леся Сердюка.

Інформація підготовлена на основі відкритих інтернет-джерел