Embedded Files
Український письменник, поет, культуролог-енциклопедист публіцист, літературний критик, одна з найяскравіших постатей вітчизняної літератури XX століття Євген Филимонович Маланюк народився 1 лютого 1897 року в Новоархангельську на Херсонщині в родині українських інтелігентів. Навчався в реальній школі в Єлисаветграді, а потім у Петербурзькому політехнічному інституті. У 1914 р. Євген вступив до Київської військової школи, яку закінчив, отримавши звання офіцера. Протягом кількох місяців служить у чині прапорщика в 39-му піхотному запасному батальйоні на території Володимирської губернії (Росія), а з серпня 1916 року у званні молодшого офіцера перебуває в 4-й роті 2-го Туркестанського стрілецького полку на Південно-західному фронті, потім потрапляє до 2-ї кулеметної роти.
У 1920 р. разом з Армією Української Народної Республіки Євген Маланюк емігрував, спочатку жив у Каліші в таборі для інтернованих українських частин. У 1922 р. він разом з Ю. Дараганом заснував журнал «Веселка». Наступного року він закінчив Подєбрадську академію в Чехословаччині, отримав диплом інженера, працював за фахом у Польщі.
Сучасники називали письменника «імператором залізних строф». За життя письменник належав до умовної «Вісниківської квадриги» – Євген Маланюк, Олег Ольжич, Олена Теліга, Леонід Мосендз, бо разом вони друкувались у часописі «Вісник».
У 1925 р. у Подєбрадах вийшла поетична збірка Євгена Маланюка «Стилет і стилос», у 1926 р. у Гамбурзі вийшла книжка «Гербарій».
У 1929 р. Є. Маланюк очолив у Варшаві літературне угруповання «Танк». У Варшаві поет познайомився з польськими митцями, такими як Ю. Тувім, Я. Івашкевич, Я. Лехонь – представниками відомої групи Скамандритів, а також з Л. Подгорським-Околувом, С. Стемповським та Ю. Лободовським. Є. Маланюк намагався побудувати діалог між польськими та українськими митцями, попри несприятливі політичні умови. Польські поети високо цінували творчість Є. Маланюка, перекладали його твори.
Протягом 1930-1939 pp. у Парижі та Львові виходили збірки «Земля й залізо», «Земна мадонна» «Перстень Полікрата».
Маланюк брав участь у численних літературно-мистецьких вечорах, дискусіях, що влаштовувались у Подєбрадах, Празі, де здружився з Л. Мосендзом, О. Ольжичем, О. Телігою, О. Стефановичем, О. Лятуринською, М. Мухіним.
У 1945 р. Євген Маланюк опинився в Західній Німеччині, увійшов до складу Мистецького українського руху.
У 1949 р. він переїхав до США, де прожив до самої смерті.
У 1951-1966 pp. вийшли його твори: збірки «Влада» (Філадельфія, 1951); «Поезії в одному томі» (Нью-Йорк, 1954); «Остання весна» (Нью-Йорк, 1959); «Серпень» (Нью-Йорк, 1964); поема «П'ята симфонія» (Нью-Йорк, 1953), два томи есеїстики: «Книги спостережень» (Торонто, 1962. Т. 1; Торонто, 1966. Т. 2).
Наскрізною ідеєю всіх творів Маланюка була українська державність. Митець звертався до витоків української державницької традиції – князівсько-дружинницької доби, періоду гетьманування Б. Хмельницького, І. Мазепи, П. Орлика і в ній прагнув відшукати підстави для творення сучасної держави.
У царині поетики Є. Маланюк – симфоніст. Саме це його ріднило з П. Тичиною. Він вільно оперує художніми засобами, класичної поетичної мови та найсучаснішими образними.
Одна із провідних рис поетичного мовлення Маланюка – символізм, лаконічність як принцип, що регулює структуру тексту. Поет виробив власну мову символів, що є водночас і знаряддям, і результатом його світоаналізу. Крім того, Є. Маланюка відносять до стилю необароко.
У 1958 р. Євген Маланюк став почесним головою об'єднання українських письменників «Слово».
16 лютого 1968 р. письменник помер у передмісті Нью-Йорка.
В Україні засновано літературну премію ім. Євгена Маланюка. В рідному містечку Новоархангельськ, де народився Євген Маланюк, встановлено погруддя поету. Ім'ям Євгена Маланюка названі вулиці у Києві, Львові, Кропивницькому, Дніпрі та інших містах України. У Львові є також площа Маланюка.
Інформація підготовлена на основі відкритих інтернет-джерел
Оновлено: січень, 2025
Page updated
Google Sites
Report abuse