13 жовтня народився Михайло Іванович Сікорський

Протягом багатьох років Михайло Іванович був членом правління Українського товариства охорони пам'яток історії та культури, Національної спілки краєзнавців і Українського фонду культури.

Відповідно до постанови Ради Міністрів УРСР № 123 від 13 березня 1979 року історичний музей було розформовано. Натомість було засновано Державний історико-культурний заповідник, директором якого було призначено Михайла Івановича Сікорського.

1989 року Постановою Центрального Комітету Комуністичної партії Радянського Союзу та Ради Міністрів УРСР йому присуджено Державну Премію УРСР імені Т. Г. Шевченка у галузі літератури, журналістики і мистецтва. А у 1996 році рішенням вченої ради Переяслав-Хмельницького державного педагогічного інституту імені Г. С. Сковороди Сікорському було надано вчене звання доцента кафедри історії та культури України.

У 1999 році заповідник отримав статус національного і змінив назву на Національний історико-етнографічний заповідник «Переяслав». Сікорський був призначений на посаду генерального директора, а з 29 січня 2008 року – почесного генерального директора. За майже 60 років подвижницької праці Михайло Іванович підняв багатющий пласт історії і культури древньої переяславської землі. До його складу входить 24 тематичні музеї, у фондах яких зберігається 173 тисячі пам'яток історії та культури основного фонду збереження. Заповідник має унікальні колекції світового значення: українського народного одягу ХІХ століття, українських рушників, стародруків ХVІ-ХVІІІ століття, народних ікон, знарядь праці, українських вітряків. Унікальні колекції заповідника є національною гордістю України.

Указом Президента України Віктора Ющенка № 459/2005 від 11 березня 2005 року «за самовіддане служіння Україні на ниві збереження й увічнення культурної та духовної спадщини українського народу, багаторічну подвижницьку науково-просвітницьку діяльність» Михайлу Івановичу було присвоєно звання Герой України з врученням ордена Держави.

Михайло Сікорський систематично публікував матеріали з історії України, краєзнавства, археології в наукових збірниках, альманахах, найрізноманітніших періодичних виданнях як в Україні, так і за кордоном. Він входив до редакційних колегій журналів «Українська культура» та «Музеї України».

Михайло Іванович – автор 130 наукових праць і публікацій, серед них – 12 книг і монографій, зокрема, «Переяслав-Хмельницький» (1969), «На землі Переяславській» (1983), «На землі Київській» (1991), «Київщина» (1992), «Скарби нашої пам'яті» (1993), «Українська народна естетика» (1997), «Музеї землі Переяславської» (2004).

Михайло Іванович Сікорський – лауреат республіканської премії імені Д.Яворницького (1983) та Державної премії УРСР імені Т.Г. Шевченка (1989). Він був нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора (04.1976), орденом Жовтневої революції (10.1986), 15 медалями; орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня (21.08.2001, за значний особистий внесок у соціально-економічний та культурний розвиток України, вагомі трудові досягнення та з нагоди 10-ї річниці незалежності України), орденом Богдана Хмельницького III ступеня (23.09.1995, за активну участь у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 рр., значний особистий внесок у дослідження і популяризацію історико-військової і культурної спадщини українського народу); орденом Святого рівноапостольного князя Володимира Великого III ступеня (04.2003).

Михайло Іванович Сікорський є почесним громадянином міста Переяслав-Хмельницького (1984). Почесний громадянин Останкінського району Москви (1997).

27 вересня 2011 року Михайло Іванович Сікорський помер у Переяслав-Хмельницькому. Його поховали на Заальтицькому кладовищі.

У місті Переяславі відкрито дві меморіальні дошки на честь Героя: 17 травня 2012 року, напередодні Міжнародного дня музеїв, на фасаді будинку, де він жив у 1965-2011 роках (вулиця Ковальська, 8а); 24 вересня 2012 року, напередодні річниці від дня смерті, біля Музею Заповіту Т.Г. Шевченка, де він жив у 1951-1965 роках та працював у 1951-2011 роках (вулиця Шевченка № 8).

Інформація підготовлена на основі відкритих інтернет-джерел