25 вересня народився Іван Васильович Ткачук

Оселившись після громадянської війни в Харкові, працював редактором ряду газет і журналів, писав оповідання, повісті. Окремими книгами вийшли збірки оповідань та нарисів «Помста» (1927), «Смерекові шуми» (1929), «Безробітний», «На вкраденій землі», «Незакінчений лист», «Українці за океаном», «Прострілений декрет» (1930), «Над Збручем», «Страйк» (1931), «За Кавказькими хребтами» (1932), «На вкраденій землі» (1933), На Верховині (1955, 1968), в яких повідано про життя трудового люду Західної України.

Належав до літературної організації «Західна Україна». Як письменник тяжів до публіцистичної загостреності художньої оповіді. Заарештований органами ДПУ 7 грудня 1933 р. в Харкові. Звинувачення йому було пред'явлене традиційне для тих днів: приналежність до Української військової організації. А конкретніше: «займався підготовкою кадрів для УВО, а також взяв на себе безпосереднє завдання щодо теракту над Постишевим».

Засуджений «особливою трійкою» при ДПУ 26 лютого 1934 р. на п'ять років позбавлення волі у «виправно-трудових таборах, без обмеження в правах». 7 січня 1936 р. він утік із табору. Але був спійманий і засуджений табірним судом додатково до основного строку ще на три роки. Іван Ткачук ‒ один із небагатьох сталінських бранців, хто пережив усі концтабірні тортури. Після Другої світової  війни тяжко хворим повернувся на Україну і оселився у Львові. Пробував продовжувати літературну творчість, працював над романом «Розбиті кордони», але не встиг його завершити, бо помер 9 жовтня 1948 р.

17 квітня 1957 р. Судова колегія в кримінальних справах Верховного Суду УРСР ухвалила: «Постанову судової Трійки при Колегії ДПУ УРСР від 26.11.1934 року щодо Ткачука Івана Васильовича скасувати, а справу щодо нього переведенням закрити за відсутністю в його діях складу злочину».

Іван Ткачук реабілітований після смерті.

Інформація підготовлена на основі відкритих інтернет-джерел