18 лютого народився Левко (Лев) Платонович Симиренко

Одразу після закінчення університету, за активну участь у революційному русі його висилають в Красноярськ. Уже в дорозі Симиренка догнала звістка про надання йому ступеня кандидата природничих наук. На чужині Левко Симиренко завжди відчував солодкий запах яблук. У Сибіру, перебуваючи в засланні, він не міг сидіти без улюбленої справи. Навіть у тих небагатьох листах до матері та родичів, які збереглися, видно, що в красноярському засланні Симиренко серйозно займався квітникарством та садівництвом. На замовлення підприємця з видобутку золота Левко Симиренко розвів оранжереї, де плекав виноград, ананаси, троянди, орхідеї й камелії. Вперше в Сибіру український вчений почав вирощувати покривні карликові сади. У цей час він розробив основу Красноярського міського парку.

Вартові закону не давали спокою вченому. Його звинуватили у приналежності до групи «Червоний хрест» і на рік запроторили до камери-одиночки, там Левко захворів на тиф і мало не помер.

У 1887 р. Л. П. Симиренко повернувся із заслання і поселився в селі Млієві й цілком присвятив себе розвиткові вітчизняного садівництва. Левко Симиренко заснував у Млієві помологічний розсадник – першу в Україні лабораторію садівництва такого рівня. До Симиренка у галузі плодівництва панували іноземні фахівці – переважно німці, французи та бельгійці. Уже за кілька років розсадник українця став найкращим не лише на теренах Російської імперії, а й у Європі.

Восени 1887 року Левко Симиренко взяв участь у Харківській сільськогосподарській виставці, на якій демонстрував плоди цього сорту під назвою Ренет Зелений П. Ф. Симиренка. Саме Левко Симиренко вивів знаменитий і визнаний сорт зимових яблук, які отримали назву «ренет Платона Симиренка» (Reinette Simirenko) або ж просто Симиренка. Цю назву сорту Левко Платонович зберіг у всіх своїх подальших помологічних працях і «Генеральному каталозі Помологічного розсадника Л. П. Симиренка». Згідно з документами, у 1912 році у своїй помологічній колекції Симиренко мав майже 3 тисячі сортів плодових, ягідних, горіхоплідних і квітково-декоративних рослин. Помологічна колекція Л. П. Симиренка включала: 900 сортів яблунь, 889 груш, 84 слив, 350 вишень і черешень, 36 абрикоси, 165 аґрусу, 54 горіхи. Крім того, у них була зібрана велика кількість сортів троянд (937), бузку і 305 різновидів хвойних дерев і кущів. Симиренко всебічно вивчав зібрані ним сорти, поліпшував селекційним способом якість місця, акліматизував чужі й вивів нові.

Найпершими помічниками Симиренка були його дружина, обидва сини, дочка. Коли вченому дозволили виїздити за межі маєтку, він вивчав сади Криму, Кавказу, що дало матеріал для книги «Кримське промислове плодівництво».

Досліджуючи помологію, науку про сорти плодових і ягідних культур, Симиренко видав унікальний тритомний підручник «Помологія», заснував новий виробничий напрямок цієї науки. 1894 року Французьке помологічне товариство вручило Левку Платоновичу найвищу нагороду – Велику Золоту медаль, а наступного року обрало своїм почесним членом. 1916 року Московська академія звернулася до вченого із пропозицією очолити там кафедру, але Симиренко відмовився працювати на чужині Всього учений опублікував понад 100 великих наукових праць і завершував масштабну роботу, яку мав намір назвати «Українсько-російська помологія».

Вчений був відомий доброчинною діяльністю. На початку 1900-х рр. матеріально підтримував український національний рух, зокрема українські газети («Рада» та ін.), часописи, книговидавничу справу.

У рамках зачистки України від її еліти у 1919 р. у Києві за загадкових обставин загинули молодші брати Левка Платоновича – Микола й Олекса. У Різдвяну ніч 1920 року, коли вчений писав останні сторінки своєї великої книги, куля бандита смертельно поранила 65-річного Левка Симиренка в його власній хаті. Після пострілу вбивці увірвалися через вікно до кімнати, з вченого, що вмирав, зняли куртку, перевернули усе догори дном, імітуючи крадіжку. У селі були відомі імена злочинців, але ніхто їх не переслідував і дожили вони до глибоких літ.

6 січня 1920 року Левко Симиренко трагічно загинув від рук чекістів.

Одразу ж більшовицька влада націоналізувала хутір, сади, школу. Було знищено архів генія садівництва, його ділова документація, бібліотека

Місцем поховання Симиренка вважають урочище «Солянка» в міській зоні Курська.

Інформація підготовлена на основі відкритих інтернет-джерел

Оновлено: лютий, 2025

Автори розповідають про нього в багатому контексті української історії, а також знайомлять з  великим розмаїттям імен і надзвичайно цікавою низкою подій. Запрошуємо до читання і чекаємо на Вас! (бібліотечний пункт №3 за адресою вул. Алчевських,44).

📘 Л. П. Симиренко ‒ фундатор українського промислового садiвництва (Садiвничий України) [Текст] : у 2 ч. Ч. 1 / П. В. Вольвач. ‒ Сімферополь : Таврія, 2002. ‒ 312 с.

📘 Вольвач, П. В. Л. П. Симиренко ‒ фундатор українського промислового садiвництва «Садiвничий України» [Текст] : у 2 ч. Ч. 2 / П. В. Вольвач. ‒ Сімферополь : Таврія, 2003. ‒ 288 с.

📘 Ковтун, Ю. І. Сузір'я Симиренків [Текст] / Ю. І. Ковтун. ‒ Київ : Укpаїна, 2009. ‒ 384 с.