Embedded Files
«Пашковський ‒ один із найталановитіших митців не тільки в Україні, а й у цілій Європі. Якби його перекласти на світові мови, світ сильно здивувався б. Так писати ‒ неможливо, так писати здатен тільки він» (П. Загребельний «Літературна Україна», 29 липня 2004)
Український письменник, есеїст Пашковський Євген Володимирович народився 19 листопада 1962 року на станції Разіне у Житомирському краї. Навчався в індустріальному технікумі. Тим часом з 1980 р. – праця монтажником на будівництві, короткочасне шахтарювання, метробудівництво, асфальтівництво, підробітки вантажником на різних складах, солдатчина, мандрівне вільне заробітчанство.
Євген Володимирович 1984 року вступив до Київського державного педагогічного інституту (тепер – Національний педагогічний університет імені Михайла Драгоманова), але після 3 курсу перевівся на заочне відділення, покинув навчання і подався у мандри. Протягом 1987-1990 років об'їздив і обійшов пішки Ростовщину, Ставропілля, Краснодарський край, Північний Кавказ, Башкортостан, Урал.
З 1992 року Пашковський Є. В. – оглядач газети «Так» університету «Києво-Могилянська академія.
Євген Володимирович живе у Києві. Член Національної Спілки письменників України та ПЕН-клубу (з 1993 р.). Заступник головного редактора журналу «Неопалима купина». Пашковський Є. В. – один із найпомітніших письменників постмодернізму в Україні. Він є автором романів: «Свято» (1989), «Вовча зоря» (1990; окремі розділи перекладені англійською і німецькою мовами), «Безодня» (1992), «Осінь для ангела» (1993), роману есею «Щоденний жезл» (1999; частково перекладений вірменською і німецькою мовами; диплом ЦРД «Еліт-профі» у проєкті «Книжка року-99») та інших.
У творах Є. Пашковського лексично нюансований потік свідомості означає ситуацію тотальної безпритульності людини, вичакловує алхімію соціальних і текстових маргіналій, де «мозок б'є з голови, немов іржава вода з вирватого крану».
Проза Пашковського перекладена англійською (17 і 18 розділи роману «Осінь для ангела» надруковані у журналі «Index on Cenzorship» (1992. – Nr.3) та оповідання «П'ятеро хлібин» (у перекладі – «Five Loaves and Two Fishes») вміщене в антології «From Three Worlds» (1996), вірменською (уривок з роману-есея «Щоденний жезл» під назвою «Смерть Бормана» надрукований у журналі «Герун» («Весна») (1999. – Nr.4) та німецькою (уривок з роману «Безодня» вміщений в антології «Letzter Besuch in Tschornobyl», Marburg (1994), уривок з роману «Щоденний жезл» під назвою «Чорнобильський джихад» (der heilige Krieg von Tschernobyl) в збірнику студій Гете-інституту «Чорнобильський літературний апокаліпсис і дійсність» (Tschernobyl-Literarische Apokalyptik und Wirklichkeit)Goethe-Institut Kiew 1997), а оповідання «Криниця для троянд» – в антології «Ein Rosenbrunnen», Brodina-Verlag Reichelsheim (1998), яке й дало їй назву) мовами.
Перу Євгена належить і багато цікавих есе про художників та письменників, зокрема про Володимира Гарбуза, Василя Портяка, В'ячеслава Медведя, Михайла Григоріва, Володимира Цибулька, Віктора Шакулу та ін. Вони опубліковані у 1991-1994 рр. на сторінках «Слова», «Українських проблем», «Книжника review».
Знаменитою стала стаття Євгена «Література як злочин», виголошена як післяслово до премії доктора Михайла Дем'яніва «Свобода і мир для України» і опублікована у низці видань, зокрема газеті «Слово» (1993. – Ч.6), журналах «Дивосвіт» (1993. – Ч.1), «Основа» (1993. – Ч.24), першому випуску видання асоціації «Нова література» – «Український аналітичний клюб» (1993) та ін.
Євген Пашковський – голова комісії з видавничих проєктів Національної Спілки письменників України; член редколегій журналів «Світовид», «Основа», культурологічного альманаху «Хроніка 2000». З 1992 р. – на творчій роботі; лауреат Міжнародної премії Фундації доктора М. Дем'яніва «Свобода і мир для України» (1993); міжнародної премії Фундації Є. Бачинського «В свічаді слова» (1997).
«Пашковський з мовою робить таке, що не снилося жодному письменникові. Подібного твору, з таким неспокоєм, не було в українській літературі за всі століття історії України. Так, як пише Пашковський, ніхто ніколи не писав і не писатиме в найближчих сто років. Це неможливо.» (П. Загребельний «Українська газета», № 21, 7 грудня 2000).
Інформація підготовлена на основі відкритих інтернет-джерел
Page updated
Google Sites
Report abuse