19 березня народилася Ліна Василівна Костенко

Поетичній творчості Л. Костенко характерні глибокі ліричні образи, тонкі характеристики і філософський підтекст.

У 1965 р. поетеса разом із кінорежисером С. Параджановим, поетом І. Драчем, авіаконструктором О. Антоновим та іншими діячами надіслала до влади лист-протест проти арештів української інтелігенції та вимагала зробити публічними розгляди судових справ. Після відкритого листа Ліни Костенко в газету «Літературна Україна» на захист В. Чорновола в 1968 р. ім'я поетеси більше не згадували в пресі. Згодом за підтримку українських дисидентів твори Л. Костенко заборонили друкувати.

Довгих 16 років поетеса була змушена писати «в шухляду». Вірші поетеси стали ходити в самвидаві. Відомий сьогодні роман у віршах «Маруся Чурай» ‒ один із найкращих у її творчості, був написаний саме в цей період.

Ліна Костенко була однією з лідерок шістдесятницького руху та приходила на суди до дисидентів, їздила на протести проти введення радянських військ у Чехословаччину. Легендарною стала промова Костенко в Спілці письменників у 1966 р., коли там відбувалася традиційна церемонія таврування «національних відщепенців». Тоді письменниця відкрито виступила на підтримку І. Світличного, О. Заливахи, М. Косіва, братів Горинів, чим викликала шквал овацій з боку молоді.

У 1973 р. Л. Костенко потрапила до «чорних списків», складених секретарем ЦК КПУ з ідеології В. Маланчуком. Лише 1977 р., після відходу В. Маланчука, вийшла збірка віршів «Над берегами вічної ріки», а 1979-го, за спеціальною постановою Президії Спілки письменників України, був виданий історичний роман у віршах «Маруся Чурай».

Роман одразу ж став подією, 8-ми тис. наклад розійшовся за кілька днів, так само як і повторне стотисячне перевидання в серії «Романи і повісті» (видавництво «Дніпро»), здійснене через три роки. А виконання цієї драми народними артистками Нілою Крюковою та Галиною Менкуш у 1981 р. перетворилося на відкритий бунт, коли глядачі, попри нагляд КДБ, пів години не відпускали артистів зі сцени. У 1987 р. роман «Маруся Чурай» і збірка «Неповторність» Ліни Костенко були відзначені Шевченківською премією.

З 1991 р. Ліна Василівна брала участь у наукових експедиціях до Чорнобильської зони.

У 2010 р. Л. Костенко видала перший прозовий твір ‒ роман «Записки українського самашедшого». Це розповідь про 35-річного українського програміста, який веде детальний щоденник свого життя і при цьому досить активно реагує на події в країні та у світі. Твір охоплює часовий період президентства Л. Кучми та початок Помаранчевої революції. Це тонка і разюча хроніка душевної боротьби інтелігентної людини, яка поступово усвідомлює, що живе у світі хаосу та абсурду.

У 2011 р. вийшла друком «Річка Геракліта» – допоки остання поетична збірка, куди увійшли не лише найкращі твори, але й 50 нових поезій.

Л. Костенко належить до десятки найвідоміших жінок України.

Ліна Костенко є автором збірок: «Вітрила» (1958), «Мандрівки серця» (1961), «Над берегами вічної ріки» (1977), «Неповторність» (1980), «Сад нетанучих скульптур» (1987), «Бузиновий цар» (1987) «Річка Геракліта» (2011), поеми «Берестечко» (1999, 2010) роману «Записки українського самашедшого» (2010) та інші. За історичний роман у віршах «Маруся Чурай» (1979) була вшанована Державної премії Тараса Шевченка.

Твори поетеси перекладені багатьма мовами світу серед них: англійська, польська, білоруська, естонська, італійська, німецька, словацька та французька мова. Сама ж поетеса є авторкою перекладів чеської та польської поезій.

У 1967 р. кандидатуру поетеси висували на отримання Нобелівської премії. У списку з 70 авторів також були прізвища Павла Тичини та Івана Драча.

Ліна Костенко відмовилася від премії «Золотий письменник України», не пояснивши нічого жодним словом, і від звання Героя України (2005), яке хотів їй вручити Віктор Ющенко, а фраза «Політичної біжутерії не ношу» стала мало не афоризмом.

Вона – почесна професорка Національного університету «Києво-Могилянська академія», почесна докторка Чернівецького національного університету (2002) та Львівського національного університету; лауреатка Державної премії ім. Т. Шевченка (1987, за роман «Маруся Чурай» і збірку «Неповторність»); лауреатка Премії Антоновичів (1989, за «Сад нетанучих скульптур»); лауреатка Міжнародної літературно-мистецької премії ім. О. Теліги (2000). Також її було нагороджено Почесною відзнакою Президента України (1992) і Орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня у березні 2000 року. У листопаді 2013 року УГКЦ нагородила Ліну Костенко, Редліха Шимона та Зеновію Кушпету третьою щорічною відзнакою імені блаженного священномученика Омеляна Ковча.

У 2012 р. Івана Дзюба видав монографію «Є поети для епох» про Ліну Костенко.

У 2015 р. малу планету Сонячної системи № 290127 названо Лінакостенко.

У 2015 році письменниця приєдналася до гуманітарної акції «Другий фронт АТО». Ліна Василівна передала на фронт кілька збірок своїх поезій із побажаннями та словами підтримки. У липні 2018 року Ліна Костенко підтримала відкритий лист українських діячів культури до ув'язненого в Росії українського режисера Олега Сенцова.

Творчість Ліни Костенко поза часом. У ній можна знайти розраду у важкі хвилини, підказку в складному виборі, натхнення, мотивацію, бажання жити, змінюватися і боротися. Її вірші вивчаються у школі, декламуються українськими митцями, стають піснями сучасних українських виконавців. Сьогодні ім'я видатної української поетеси носять вулиці у містах та селах України.

Інформація підготовлена на основі відкритих інтернет-джерел