Embedded Files
Видатний український історик, генеалог, джерелознавець та видавець Олександр Матвійович Лазаревський народився 08 (20) червня 1834 р. у с. Гирявці Чернігівської губернії, поблизу м. Конотопа. Нині це село перейменовано у Шевченкове і знаходиться у Конотопському районі Сумської області. Саме там Олександр Матвійович провів свої дитячі роки.
Предками Лазаревського були конотопські козаки Лазоренки, які значилися у козацьких реєстрах 1711 і 1736 рр. Їх нащадок Степан Лазоренко, конотопський кушнір, у 1761 р. купив землю у м. Конотопі і повернувся у стан козаків. Тоді ж він змінив прізвище на Лазоревський, яке за уявленнями XVIII ст. більше нагадувало панське походження. Дворянський титул, який згодом отримала родина Лазаревських при відсутності маєтностей не забезпечував достойного життя, тож всі зусилля були направлені на здобуття дітьми доброї освіти.
Зацікавленість Олександра Лазаревського історією України почалася ще з дитинства, тоді, серед книг що потрапили йому до рук була «История Малой России» Д. Бантиш-Каменського. Згодом О. М. Лазаревський писав про своє захоплення, та зазначав, що він до 16 років прочитав майже всі праці, які були у бібліографічному покажчику, опублікованому у «Черниговских губернских ведомостях» за 1853 р. під назвою «Опыт указателя источников для изучения Малороссийского края в историческом и географическом отношениях». Спільний інтерес до історії України духовно зблизив його з батьком, Матвієм Лазаревським. Виявом високої довіри до сина була передача йому на зберігання 17 листопада 1853 р. давніх актів «фамилій Лащинскихь, Таранскихь, Лазаревскихь и другія старія бумаги» Матвій Ілліч Лазаревський просив сина «зберечь ихь какь фамильную древность» та дав йому перші поради щодо їх зберігання та опрацювання.
Атмосфера любові до історії України, історії власного роду та української традиції в родині Лазаревських, благовійне ставлення до архівних документів, вплинуло на формування світоглядних уявлень О. Лазаревського та на його вибір професії.
Навчаючись на історико-філологічному факультеті Петербурзького університету, інтереси студента Лазаревського все більше зосереджувалися виключно на історії України. Батько Олександра, М. І. Лазаревський підтримував захоплення сина та у листах до нього надсилав інформацію про нову літературу з історії України, різні відомості з архівних джерел. Матвій Лазаревський поступово вводив Олександра у захоплюючий світ історичної науки, ділився своїм баченням історії України, необхідності її дослідження.
Формуванню наукових інтересів Олександра Лазаревського сприяло листування з відомим істориком та археографом О. М. Бодянським. Відомий вчений у своїх листах щедро ділився зі студентом досвідом наукової роботи. Це змінило інтерес О. М. Лазаревського до історичного минулого України та сформувало схильність до археографічної діяльності. На знак поваги та подяки за цінні поради він присвятив Бодянському дві свої праці: «Указатель источников для изучения Малороссийского края» та третій том «Описания старой Малороссии». Також у формуванні наукових інтересів Олександра Матвійовича відгукувалось знайомство з любителями української старовини, такими як О. М. Маркович та Г. О. Милорадович.
Визначним впливом для О. М. Лазаревського була творчість Т. Г. Шевченка. Вірші українського поета, його малюнки, зустрічі та спілкування з ним, як відзначав Олександр Матвійович, дали напрямок його світогляду на все життя. На згадку про ці зустрічі і розмови Тарас Григорович подарував О. М. Лазаревському примірник «Кобзаря» із написом: «Чистому серцем доброму козакові Олександру Лазаревск. Кобзар Тарас».
Історик був людиною обережною і уникав будь-яких публічних кроків, які можна було б розцінити як нелояльні щодо існуючого у Російській імперії ладу. Розглядаючи в історичних роботах часи Гетьманщини, він не акцентував увагу на проблемах державності України та боротьби за її незалежність, яка закінчилась так трагічно. Але незважаючи на це, його твори за радянських часів фактично не перевидавалися, перетворившись на рідкісні бібліографічні раритети. Причини, звичайно, полягають у самих творах. Головною метою Лазаревського було зберегти у своїх роботах максимум історичної інформації, у широкому розумінні врятувати від забуття минуле України, відокремленість якої від Росії він цілком усвідомлював, хоч і називав її Малоросією.
У СРСР, де панувала концепція про злиття усіх народів у єдиний радянський народ, подібні твори виявилися небажаними. Праця над джерелами Гетьманщини урівноважувала і навіть переважала історичні дослідження Лазаревського. Стосовно Лівобережної України історик, власне виконував, наскільки міг, ту роботу, якою на Правобережжі займалася Київська Археографічна комісія – вишукував документи, звертав увагу науковців, вживав заходів щодо їх збереження, готував до друку та публікував велику кількість джерел, причому робив це здебільшого як приватна людина, спираючись на допомогу меценатів (навіть публікації у київських історичних журналах «Киевская старина» та «Чтения в историческом обществе Нестора летописца» вимагали залучення коштів зі сторони, оскільки редакції могли дозволити собі тільки обмежені видатки на друкування), лише зрідка він міг використати фінансові можливості офіційних видань. Загалом, зібрана Лазаревським унікальна колекція нараховує десятки тисяч документів, що часто становлять собою єдино можливі джерела XVII-XVIII ст. до історії Гетьманщини. Колекція О. М. Лазаревського привернула увагу багатьох українських дослідників до ретельнішого вивчення історії Лівобережжя, що мало позитивний вплив для розвитку національної історичної школи.
Помер 13 квітня 1902 року в Києві від запалення легень у Києві, похований у Гирявці. Бібліотеку та особистий архів заповідав Київському університету Святого Володимира (нині зібрана істориком колекція, що налічує понад 10 тисяч документів другої половини XVII-XVIII століть, зберігається в фонді № І Інституту рукопису Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського).
Інформація підготовлена на основі відкритих інтернет-джерел
Створено: червень, 2025
Page updated
Google Sites
Report abuse