Embedded Files
«Вона була справжнім патріотом України, готовим йти на будь-які жертви заради її свободи» Юрій Шевелів, український літературознавець
Українська поетеса, критикиня Олена Теліга (дівоче прізвище Шовгенова) народилася 21 липня 1906 року в місті Іллінську. У 1918 році родина переїздить до Києва, а весною 1922 р. емігрувала до Чехословаччини.
Закінчивши курси у Подєбрадах, Олена стає студенткою історико-літературного відділу Українського вищого педагогічного інституту ім. М. Драгоманова у Празі. Поринувши у бурхливе студентське життя, Олена бере активну участь у літературних вечорах та диспутах, спілкується з Н. Лівицькою-Холодною, Є. Маланюком, Ю. Дараганом, О. Ольжичем, Л. Мосендзом. На одному зі студентських вечорів, поетеса познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком – Михайлом Телігою. Після одруження переїхала з чоловіком до Польщі. У Варшаві вона чим тільки не займалася: вчителювала, брала участь в кабаре, була навіть моделлю (як про це пише в одному з листів «Працювала в склепі (магазині) як модель, іноді по кілька годин стояла перед кравчинями та кравцями в одній комбінації»). Таку роботу Олена обрала не з власної волі. Потрібно було допомагати хворій матері. Вона була фактично однією з перших українських моделей.
Після знайомства з поетом Олегом Ольжичем у 1939 році вона вступає до лав Українських Націоналістів. Після початку Другої світової війни, у липні 1941 року Олена разом із письменником Уласом Самчуком у складі однієї з груп нелегально перейшла кордон і переїхала до Львова. У вересні вона прибула до Рівного, а 22 жовтня 1941 року – до окупованого німецькою армією Києва. Олена одразу поринає в культурне життя, організовує Спілку українських письменників, співпрацює з редакцією «Українського слова», видає тижневик літератури та мистецтва «Літаври».
Така діяльність не могла бути не поміченою гітлерівцями. Провід (керівний орган) ОУН наказував Олені залишити Київ, але вона відмовилась. Невдовзі її заарештувало гестапо. Абсолютно не причетний до справ Спілки Михайло Теліга разом зі своєю дружиною добровільно пішов разом зі своєю дружиною на смерть.
22 лютого 1942 року Олену Телігу разом з її чоловіком та іншими членами ОУН розстріляли в Бабиному Яру. Згодом у камері гестапо був знайдений короткий напис під тризубом: «Тут сиділа і звідти піде на розстріл Олена Теліга». Це було останнє свідчення про поетесу і борця, мужність і героїзм якої визнали навіть вороги.
Творчий спадок поетеси невеликий: відомо всього 38 віршів, низка публіцистичних статей, незакінчене оповідання, проте він свідчить про самобутній і могутній талант. За свої неповні тридцять п’ять років Олена Теліга не встигла видати жодної книжки, та й більшість рукописів загубилася під час переїздів та у вирі воєнних років. Лише після смерті поетеси вийшло три її збірника: «Душа на сторожі» (1946 р.), «Прапори духа» (1947 р.), «На чужині» (1947 р.).
Головна тема її поезії ‒ подружні взаємини, роль жінки в суспільстві, в житті нації, поетична форма ‒ послання. У своїй ліриці Олена Теліга поєднувала ніжність з безмежною любов'ю до життя, запереченням міщанського духу.
Історики часто називають Олену Телігу другою Лесею Українкою. Цих двох жінок і великих українок ріднить насправді дуже багато спільних рис характеру. Вони не тільки обидві майстерно володіли словом, перетворюючи його на зброю, а й відрізнялися чіткою громадською позицією, на диво сильним духом і величезним бажанням здобути кращу долю для України. Телігу називають найбільш значущою жінкою в українській літературі після Лесі Українки.
Інформація підготовлена на основі відкритих інтернет-джерел
Оновлено: липень, 2025
Page updated
Google Sites
Report abuse