Embedded Files
«Кожен великий письменник тому й великий, що коріння його страждань і блаженств глибоко вросли в ґрунт великої малої Вітчизни.» (А.Гудима, український поет)
Український письменник, член НСПУ, лауреат Шевченківської премії за роман «Вічний Іван», республіканської премії ім. Головка, Білоцерківської міської літературно-мистецької премії ім. Нечуя-Левицького Віктор Міняйло народився 5 листопада 1919 р. у с. Строків на Житомирщині у родині службовця.
Дитинство і шкільні роки пройшли у селі Городище Пустоварівка Володарського району Київської області. У 1939 році закінчив Київський залізнично-будівельний технікум.
Брав участь у Другій Світовій війні, нагороджений медалями. Після війни працював геодезистом-землевпорядником, економістом, учителем, інженером-землевпорядником, а вночі займався творчою письменницькою роботою.
Перші публікації з`явилися 1938 р. в газеті «Сталінське плем`я» та в журналі «Літературний Донбас»; пізніше, в 1940 р. – в «Київському альманасі». Спочатку Віктор Міняйло спробував себе у гумористичних оповіданнях і повістях. Друкуватися почав у 1958 році, а в 60-му побачила світ перша книга «Перо жар-птиці», що стала щасливим початком письменницької роботи: одразу він став відомим, читачі й критики побачили в ньому талановитого сатирика. Потім були видані збірки «Блакитна мрія» та «Дзеркальний короп». Всі вони дотепні, сповнені живого народного гумору, написані соковитою мовою, пройняті любов'ю до людини-трудівника і гнівом до всього, що заважає її щасливому життю.
Дилогія «Посланець до живих» (1966, 1973, 1975, 1986) та «Кров мого сина» (1975, 1986) присвячена темі людського обов'язку перед Вітчизною в роки Другої світової війни.
У 1972 р. вийшла дилогія «Зорі й оселедці» та «На ясні зорі» у 1975 р., у 1983 р. світ побачив роман «Останній рубіж», а у 1985 р. – «По цей бік правди». У 1984 році за роман «Останній рубіж» Віктор Міняйло вшанований другої за значущістю літературної премії в Україні – імені Андрія Головка
Його книги присвячені різним періодам нашої багатостраждальної історії – від самого початку ХХ ст. до сьогодення. В. Міняйло створив величезний романний цикл про українське село. Романістика Міняйла розвивала традиції т. з. української «химерної прози». Зіткнення вічного і минущого – ось колізія роману «Вічний Іван».
Віктор Олександрович пропонує поглянути на історію з погляду народу – з думки Вічного Івана, отже, вічності. і, нарешті, «Вічний Іван» – роман, за який автору присуджено Національну премію ім. Тараса Шевченка в 1996 році. Причому, премія присуджена за роман, який був лише опублікований в часописі «Основа», і тільки після присудження премії виданий окремою книгою у 2001 та 2004 роках.
Загальний тираж двадцяти трьох видань його книг становить понад мільйон примірників. Київський академічний обласний музично-драматичний театр ім. П.Саксаганського ставив виставу «Посланець до живих» за твором В.О.Міняйла.
У 2004 році вийшла друком книга «Шпаргалки Езопа», у 2009 книга для дітей «Дивовижні пригоди Баби Яги, Івасика-Телесика та фотографа Диньки».
Київським обласним відділенням Національної Спілки письменників України у Білій Церкві започатковані Міняйлівські читання з нагоди 80-річчя письменника-земляка, патріарха нашої літератури. Віктор Олександрович ушанований звання Почесний громадянин Білої Церкви в 1999 році та Почесний член «Просвіти» ім. Тараса Шевченка, нагороджений її медаллю «Будівничий України». В. Міняйло був почесним головою Білоцерківського міського відділення СПУ, пошанований орденами Ярослава Мудрого ІV і V ступенів.
Віктор Міняйло пішов з життя 25 листопада 2018 р. у м. Біла Церква.
Інформація підготовлена на основі відкритих інтернет-джерел
Page updated
Google Sites
Report abuse