8 листопада – Всесвітній день містобудування

Всесвітній день містобудування присвячують розвитку будування міст як галузі. Адже завдяки цьому все більше людей можуть отримати комфортний простір для життя та забезпечити усі свої потреби. Цей день відзначається вже в більш ніж 30-ти країнах світу на чотирьох континентах.

Ідея відзначати День містобудування належить професорові університету Буенос-Айреса. У 1949 році Карлос Марія делла Паолера, заснувавши свято, хотів привернути увагу громадськості до галузі містобудування, розвитку міської інфраструктури та мегаполісів.

У День містобудування вшановують архітекторів і будівельників, проєктувальників і конструкторів, а також малярів, штукатурів, висотників, забудовників, виконробів і бригадирів. Всіх, хто має відношення до забудови сучасних міст і появи нових затишних і красивих житлових і офісних центрів.

Завдяки старанням цих людей колись пустельна місцевість перетворюється на заселені квартали, а міста знаходять свій унікальний характер і подобу. І саме від них залежить, чи перетвориться населений пункт на банальні кам'яні джунглі або отримає якісну і зручну інфраструктуру.

Це свято ще називають Всесвітнім днем урбанізму, що являє собою чудову можливість поглянути на планування з глобальної точки зору. Крім того в результаті розвитку міст і територій, ця подія акцентує увагу до сумління жителів і державних органів влади в питаннях дбайливого ставлення до впливу на навколишнє середовище.

Урбаністика включає такі заходи:

• міське планування (наука про те, як будувати ті чи інші споруди, щоб вони були безпечними та комфортними, тобто це про використання землі та будівництво);

• урбан-дизайн (це – про красу вулиці, починаючи від планування відстані між урнами в парку і до творення міста як цілої айдентики);

• урбан-активізм (зв'язок з міською спільнотою, вплив мешканців на розвиток міста, створення у ньому затишку та комфорту);

• новий урбанізм (вивчення недоліків та перепланувань у місті, експериментів; течія націлена на створення комфортних умов для людей);

• урбан-студії (соціальні, просторові та інші дослідження, на основі яких здійснюються ефективні зміни міста на краще).

Наразі в Україні багато зруйнованих війною будівель, просторів. Хоча повітряна тривога годинами висить у повітрі більшості українських міст і громад, говорити про їх відбудову та розвиток потрібно вже сьогодні, заздалегідь. Це має сенс як із моральної, так і з практичної точок зору. Наразі важко уявити, якими будуть повоєнні Маріуполь, Харків чи Буча, але війна дає шанс викоренити радянську спадщину в її різних виявах. Орієнтуючись на кращі міжнародні практики, маємо також взяти до уваги вже напрацьований досвід їх адаптації українськими громадами. Ці уроки з минулого можуть стати основою для саме української культури сталого урбанізму.

Маємо врахувати, що війна не лише зруйнувала міста, а й скалічила багато людей. Уже сьогодні говорять про те, що повоєнна Україна побачить багато людей з інвалідністю, і молоді зокрема. Відтак, врахування вимог доступності потребуватиме ще більшої уваги всіх «відбудовників».

Реалізації принципів енергоефективності в Україні в довоєнні роки заважали брак ресурсів і часом політичної волі для прийняття непопулярних рішень. Але маємо в арсеналі практику міст, які доєдналися до європейської ініціативи «Угода мерів», які співпрацювали з Асоціацією енергоефективних міст України, досвід реалізації ініціативи «Європейська енергетична відзнака» у Вінниці, Житомирі та інших містах, приклади реалізації рішень щодо сталої мобільності, запуск Фонду енергоефективності тощо. Розглядалися нові можливості співпраці з Європейським Союзом у рамках масштабної ініціативи Green Deal. Тепер усе це набуває особливого сенсу. Після вторгнення Росії в Україну зниження залежності від російських енергоносіїв стає надактуальним не тільки для нас, а й для всієї Європи та світу.

Можна очікувати, що навіть короткий досвід життя за кордоном у мільйонів українців сьогодні посилить запит до влади їхніх міст на «європейськість». Задовольнити його допоможуть експерти з числа вимушених переселенців, які зараз набувають цінного фахового досвіду в країнах Західної Європи. Їх залучення сприятиме також ширшій участі жінок у містоплануванні, якої бракувало до війни.

Загалом, коли говоримо про майбутнє українських міст, то воно вистраждане настільки, що ми не маємо жодного права поставитися до нього легковажно і без поваги до тих, хто за нього боровся. Довоєнний досвід впровадження європейських урбаністичних ідей – те, на що ми можемо спертися. За кордоном та в Україні є така практика, коли після воєнних дій у будівлях спеціально лишають сліди від куль – щоб наступні покоління пам’ятали. Але всі ці рішення, звісно, залежать від нашого суспільства. Ми часто повторюємо, що Харків – залізобетон, але ж там, за бетоном і каменем, за старими чи новими назвами на табличках і вивісках – наші мирні майбутні віддзеркалення у вітринах, а головне – наші живі серця, які прагнуть відбудувати Україну, зробити її ще кращою! Разом до Перемоги!

Інформація підготовлена на основі відкритих інтернет-джерел