30 травня 1876 р. царем Олександром ІІ був підписаний «Емський указ»
«Ишь, чего хохлы захотели! Республику им подавай!» ‒ обурився російський монарх Олександр ІІ, відпочиваючи на німецькому курорті Бад-Емсі. І рішучо поставив свій підпис під таємним розпорядженням, яке того ж дня, 30 травня 1876 року, було спроваджено до Петербурга, а 5 червня, вже доповнене конкретними інструкціями, дійшло до Києва.
Формально документ не був оформлений як указ, але, однак, до історії цей документ увійшов під назвою Емського (підписаний в німецькому курортному місті Емсі).
Емський указ був спрямований на витіснення української мови з культурної сфери через заборону ввезення на територію Російської імперії із-за кордону українських книг, заборону видання українською мовою оригінальних творів, текстів для нот, заборону робити переклади з іноземних мов на українську, ставити театральні вистави (заборону знято у 1881 р.) і проводити публічні читання.
Припинялося викладання українською мовою у початковій школі, всі вчителі негайно замінялися росіянами. Українські книги мали бути вилучені з бібліотек. Українська мова залишалася тільки на побутовому рівні.
Автором документа був Михайло Юзефович, помічник куратора Київського навчального округу, затятий русофіл та українофоб. Він підготував меморандум на ім’я імператора, де звинуватив діячів українського руху в тому, що вони прагнуть «вільної України у формі республіки з гетьманом на чолі».
Юзефович ініціював закриття газети «Киевский телеграф» та Південно-західного відділу Російського географічного товариства. Іншими наслідками Емського указу (сучасники називали його «законом Юзефовича») стали ліквідація Громад, звільнення професорів-українців із Київського університету, а саме М. Драгоманова, Ф. Вовка, М. Зібера, С. Подолинського та ін.
Емський указ доповнював основні положення Валуєвського циркуляра 1863 р. і фактично перекреслював факт існування 25-мільйонного українського народу. Він гальмував розвиток української культури та національно-визвольного руху, хоча повністю його припинити не міг.
У 1881 р. дію Емського указу було дещо пом'якшено, проте у 1884, 1892 та 1895 рр. його було доповнено новими заборонами, зокрема, на видання дитячих книжок.
Де-факто дія Емського указу в Російській імперії тривала майже 30 років, до 18 лютого 1905 року. Емський Указ втратив чинність у 1905 р., коли імператор Микола II підписав маніфест про запровадження в життя політичних свобод, у т. ч. й свободи слова. Одначе указ ніколи не був скасований офіційно.
До слова, українське питання вже тоді не залишало байдужою світову спільноту. Так, у 1878 році на Першому міжнародному літературному конгресі в Парижі за сприяння головуючого Віктора Гюго серед делегатів роздали брошуру Михайла Драгоманова з різким засудженням Емського указу. Багато європейських літераторів і науковців висловлювалися проти указу, який неправомірно обмежував українську мову.
Любіть українську мову! Всім серцем любіть! Пишаймося нею! Вивчайте та розмовляйте українською мовою вишукано!
Інформація підготовлена на основі відкритих інтернет-джерел