7 листопада народився Дмитро Іванович Багалій

У березні 1883 року Рада Харківського університету обрала його штатним доцентом на кафедрі російської історії. Того ж року він вступив до історико-філологічного товариства при університеті та працював завідувачем Харківського історичного архіву. Входив до числа співробітників Харківського губернського статистичного комітету. З 1893 до 1905 року був головою правління Харківської громадської бібліотеки, входив до складу правління Харківського товариства розповсюдження в народі грамотності, був одним з організаторів Вищих жіночих медичних курсів у Харкові.

Дмитро Багалій найбільш відомий як дослідник історії Слобідської України (понад 100 публікацій). Саме він започаткував систематичне та комплексне наукове вивчення історії регіону, в т. ч. у контексті розвитку духовної культури (освіти, мистецтва, письменства, бібліотечної справи). Результати його багаторічних досліджень зібрані в науковій праці, яка вважається одним з найкращих творів ученого – «Історія Слобідської України» (1918). Історія Слобожанщини становила головний науковий інтерес Дмитра Багалія, серед його фундаментальних праць «Очерки из истории колонизации степной окраины Московского государства» (1887), «История города Харькова за 250 лет его существования» (1905, у співавторстві з Д. П. Міллером, учнем вченого).

Доробок вченого представлений також працями з історії Лівобережної та Південної України (більше як 25 публікацій). Він є автором праць з історіографії, архівознавства, археології, джерелознавства, історії української культури. Виявляв значну зацікавленість історичною географією, демографією, етнографією. У науковій спадщині Д. І. Багалія важливе місце займають історія Харкова та Харківського університету (цьому закладу присвячено близько 40 праць). Значний внесок зробив у висвітлення українсько-російських економічних, політичних і культурних зв'язків, у дослідження історії української культури (очолював Інститут історії української культури), життя і творчості Г. С. Сковороди. Видав книгу «Український мандрований філософ Григорій Сковорода». Займався питаннями шевченкознавства: опублікував низку праць.

Брав активну участь у громадському житті: з 1905 року був членом кадетської партії, двічі публічно 1901 і 1905 рр. виступав проти цензурних обмежень української мови. Обраний 1906 р. на посаду ректора Харківського університету, він доклав чималих зусиль для того, щоб розпочати викладання в ньому українознавчих дисциплін українською мовою. Перебуваючи на посаді ректора, він неодноразово рятував від переслідувань українських студентів. Був міським головою м. Харкова (1914-1918 роки).

Дмитро Багалій брав участь у роботі зі створення Української Академії наук. Після від’їзду з Києва Володимира Івановича Вернадського деякий час виконував обов'язки президента Академії. Дмитра Івановича Багалія було обрано першим віцепрезидентом УАН і першим головою її історико-філологічного відділення. З 1919 року був академіком УАН. Входив до складу комісії з створення всенародної бібліотеки України при УАН, виконував обов’язки її голови.

З перетворенням Харківського університету в Академію теоретичних знань Дмитро Іванович Багалій посів у ній посаду декана. У 1921 році в Харкові він організував науково-дослідну кафедру історії України (у 1930 році її реорганізовано в багатогалузевий науково-дослідний інститут імені Дмитра Івановича Багалія). З моменту заснування кафедри й до кінця життя був її керівником.

З 1921 до 1927 року був професором історії України в Харківському інституті народної освіти. У 1926-1932 роках ‒ директором науково-дослідного інституту з вивчення життя і творчості Тараса Григоровича Шевченка.

Помер Дмитро Іванович Багалій 9 лютого 1932 року у Харкові від запалення легенів, похований на міському кладовищі.

Інформація підготовлена на основі відкритих інтернет-джерел