Embedded Files
Видатний український поет та журналіст, борець українського руху опору Василь Андрійович Симоненко народився 8 січня 1935 року в с. Біївці Лубенського району на Полтавщині. Дитинство Василя припало на роки війни. Мати тяжко працювала, заробляючи горьований шматок хліба, допомагали дідусь і бабуся. Перші уроки життя, доброти і ласки брав Василько від матері, яка чудово співала, ніколи не сварилася за книжки, що читав зранку до вечора при сонці, коли підпаском ганяв череду, при каганці, коли вечорами гриз граніт науки, виборюючи золоту шкільну медаль. Порадником хлопчика був рідний дід Федір, що розповідав онукові про історичне минуле нашого народу, а ще славився тим, що майстерно вишивав рушники та сорочки.
У 1952 р. закінчив з золотою медаллю середню школу та вступив на факультет журналістики Киïвського унiверситету iменi Т. Шевченка. Писати вірші почав ще в студентські роки, але в умовах прискіпливої радянської цензури друкувався неохоче: за його життя вийшли лише збірки поезій «Тиша і грім» (1962 р.) і казка «Цар Плаксій і Лоскотон» (1963 р.).
Одержавши 1957 р. диплом, працював у редакціях газет «Черкаська правда» (1957-1960 рр.), «Молодь Черкащини» (1960-1963 pp.), власним кореспондентом «Робітничої газети». Уже в ті роки набули великої популярності самвидавні поезії Симоненка, що поклали початок українському рухові опору 1960-1970 pp. Тематично вони становили сатиру на радянський лад («Некролог кукурудзяному качанові», «Злодій», «Суд», «Балада про зайшлого чоловіка»), зображення тяжкого життя радянських людей, особливо селянства («Дума про щастя», «Одинока матір»), викриття жорстокостей радянської деспотії («Брама», «Гранітні обеліски, як медузи …») тощо.
Окремий значний цикл становлять твори, в яких поет висловлює любов до своєї батьківщини України: «Задивляюсь у твої зіниці», «Є тисячі доріг», «Український лев», «Лебеді материнства», «Україні» та ін. Разом з іншими талановитими представниками української молоді Василь Симоненко брав участь у роботі Клубу творчої молоді, їздив Україною, спілкуючись із ровесниками.
В. Симоненко був люблячим батьком. Син Олесь згадував як батько грався з дітьми, розповідав їм казки, читав вірші. Він навіть казку «Цар Плаксій та Лоскотон» написав за одну ніч, а наступного дня читав її вже Олесеві як своєму першому «критикові».
У 1962 р. Василь Симоненко став членом СПУ та планував вступати до аспiрантури Iнституту літератури АН УРСР. Потім поет працює в комісії, що займалася розслідуванням масових розстрілів у катівнях НКВС. Потрапляє під нагляд КДБ.
Влітку 1962 р. поета жорстоко побили працівники міліції залізничної станції імені Тараса Шевченка у місті Сміла. На думку друзів поета, це побиття було не випадковим. Відтоді й почало погіршуватися здоров’я поета. З весни 1963 р. хвороба Василя Симоненка постійно загострювалася. Нестерпно боліли поперек, нирки. 14 грудня 1963 р. поет помер у черкаськiй лiкарнi (за офіційною версією, вiд раку), похований у Черкасах.
Протягом короткого життя Василь Симоненко написав поезiï, провідною темою яких є любов до рiдноï землі, вiдповiдальнiсть за ïï долю, новели, пробував створити кіносценарій зi студентського життя, став автором численних статей, театральних i лiтературних рецензій, створив три казки для дiтей i дорослих: «Подорож в краïну Навпаки», «Казка про Дурила».
Завдяки неймовірним зусиллям друзів вдалося опублікувати посмертно збірки В. Симоненка: «Земне тяжіння» (1964 р), «Поезії» (1966 р.), казки «Цар Плаксій та Лоскотон»(1963 р.), «Подорож у країну Навпаки» (1964 р.), збірку новел «Вино з троянд» (1964 р.), «Лебеді материнства» (1981 р.).
Протягом п'ятнадцяти років видання творiв Василя Симоненка забороняли. З неймовірними труднощами його друзям доводилося «пробивати» у світ кожну його книжку. І все ж завдяки колективним зусиллям читач дістав змогу одержати збірку «Земне тяжіння» (1964 р.), збірку новел «Вино з троянд» (1965 р.), «Поезії» (1966 р.), «Избранная лирика» (1968 р.), «Лебеді материнства» (1981 р.), том вибраних поезій (1985 р.).
Українці шанують памʼять Василя Андрійовича Симоненка. У Черкасах діє Літературно-меморіальний музей Василя Симоненка, а 1965 року на громадських засадах створено музей у рідному селі поета (в хаті, де він народився).
Черкаська спеціалізована школа № 33 та спеціалізована школа № 252 в місті Київ має його ім'я. У Києві є Бібліотека імені Василя Симоненка для дітей.
Ім'ям поета названі вулиці у багатьох містах України, зокрема, 1999 року в Голосіївському районі Києва (див. вулиця Василя Симоненка (Київ)), та 2016 року в Кривому Розі.
25 грудня 2008 року Національний банк України випустив в обіг пам'ятну монету номіналом 2 гривні, присвячену поету. Поштова служба України 2015 року випустила ювілейну поштову марку на честь 80-річчя від дня народження Василя Симоненка.
Іменем поета названо п'ять премій:
Літературна премія «Берег надії» імені Василя Симоненка (1986-2013 рр.),
Літературна премія імені Василя Симоненка НСПУ (1987-2010 рр.),
Всеукраїнська літературна премія імені Василя Симоненка (2012 р.),
Лубенська районна літературно-мистецька премія імені Василя Симоненка (2000 р.),
Журналістська премія імені Василя Симоненка (2012 р.).
Інформація підготовлена на основі відкритих інтернет-джерел
Оновлено: січень, 2025
Page updated
Google Sites
Report abuse