Український письменник, кандидат філологічних наук Дмитро Олексійович Міщенко народився 18 листопада 1921 р. в с. Степанівці-Першій, тепер с. Зелене Верхньорогачицького району Херсонської області (нині Приазовський район Запорізької області). Малий Дмитрик залишився без батька в два роки.
По закінченні середньої школи в 1941 році був зарахований студентом Дніпропетровського університету, та замість навчання у вищому навчальному закладі змушений був піти до лав захисників Вітчизни (бо почалася Друга світова війна 1941-1945 років). Після короткострокового навчання в Краснодарському мінометному училищі відбув на фронт. Як командир батареї польової артилерії брав участь у боях на Південному, Сталінградському, Південно-Західному, Першому, Другому та Четвертому українських фронтах, у штурмі Берліна і звільненні Праги.
З 1946-го по 1951 роки навчався на філологічному факультеті Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка, а з 1951-го по 1954 роки – в аспірантурі цього ж університету. Дмитро Міщенко захистив кандидатську дисертацію. В це ж період відзначився плідною співпрацею з видавництвами та пресою, публікуючи у них свої перші твори. Близько 20 років (1964-1973 рр.) працював у видавництвах «Дніпро» та «Радянський письменник», а з 1973 року на творчій роботі.
Перші друковані твори Дмитра Міщенка побачили світ у 1949 р., а перша збірка оповідань «Сини моря» – у 1955-му. Тема сучасності переважала у творах письменника 50-70-х років. Оскільки твори ці були наслідком чесної письменницької праці, вони не втрачають свого художнього значення і в оновлених обставинах нашого буття.
В 1957 р. письменник публікує монографію «Розвиток реалізму у творчості Михайла Коцюбинського», а в 1959-му – історичний роман «Сіверяни». Критика прихильно відгукнулася про збірку оповідань «Сини моря», та ще прихильніше – про роман «Сіверяни». Це спонукало й надалі працювати в художньому освоєнні історичного минулого, але обставини не посприяли здійсненню тих намірів.
Дмитро Олексійович член Спілки письменників України з 1956 року.
Був на видавничій роботі, зокрема 1956-1961 – заступником головного редактора Держлітвидаву України, 1964-1973 рр. – головним редактором видавництва «Радянський письменник» (з 1991 – «Український письменник»).
Письменник створив цілу бібліотеку – шість збірок оповідань, 12 романів, 12 повістей, які не раз перевидавалися.
Дмитро Олексійович писав про історичне минуле свого народу, про урочистість людського і людяного в умовах війни та перших повоєнних роках. В буднях сучасності зачепив важливі проблеми суспільного життя – пагубу бездуховності.
Автор збірок повістей та оповідань «Сини моря» (1955), «Батьківська лінія» (1960), «Доля поета» (1961), «Очі дівочі» (1964), «Ніна Сагайда» (1966), «У морі затишку немає» (1970, «Віра, надія, любов» (1971), «Найвищий закон» (1978), «Друге заміжжя» (1980), а також романів «Чому не сходяться дороги» (1963), «Вітри приносять грозу» (1968), «Честь роду» (1977), повісті «Полювання на жар-птицю» (1990, увійшла до однойменної збірки), історичних романів «Сіверяни» (1959). Дмитро Міщенко – автор ряду історичних романів - трилогії «Синьоока Тивер» (1983), «Лихі літа ойкумени» (1985), «Розплата» (1987), а також автор численних творів – від збірок оповідань до романної трилогії.
Опублікував монографію «Розвиток реалізму в творчості М. Коцюбинського» (1957).
Окремі твори Міщенка перекладено російською, болгарською, словацькою та англійською мовами.
Дмитро Олексійович Міщенко за свою плідну працю на творчій ниві відзначався нагородами: за збірки «Полювання на жар-птицю» (1990) та «Особисто відповідальний» (1991) відзначений Державної премії України ім. Т. Г. Шевченка (1993). Лауреат премії ім. О. Фадєєва, за роман «Вітри приносять грозу» відзначений медаллю А.Макаренка.
Твори Дмитра Міщенка перекладені болгарською, словацькою, англійською та іншими мовами.
В останні роки життя письменник часто виступав у пресі з публіцистичними статтями, друкував оповідання, повісті на злободенні теми із життя людей незалежної України.
Помер у Києві 4 квітня 2016 року.
Інформація підготовлена на основі відкритих інтернет-джерел