Embedded Files
Українська біологиня, учасниця опозиційного руху в Україні в повоєнний період, одна з найвидатніших діячок українського національно-визвольного руху 1960-80-х рр. Оксана Яківна Мешко народилася 30 січня 1905 року в багатодітній родині малоземельних селян із козаків на Полтавщині в селі Старі Санжари.
Оксана Мешко – українська жінка, родина якої пройшла горнило нищення українського народу в ХХ ст. За безстрашність, затятість та сміливість її називали «козацькою матір’ю».
Дитинство Оксани припало на роки Першої світової війни, Української революції 1917-1920 рр. і встановлення більшовицького режиму в Україні. Батько – садівник Яків Мешко у 1920 р. разом з іншими заручниками був розстріляний «червоними» за невиконання волостю продподатку на Холодній горі в Харкові.
Раніше загинув її 17-літній брат Євген, активіст «Просвіти», боєць повстанського загону. Хату конфіскували. Сестра Віра, брат Іван і мати Оксани розбрелися по світу.
У 1927 р. вона вступила на хімічний факультет Інституту Народної освіти в Дніпропетровську і зуміла його закінчити, попри декілька виключень «за соцпоходження».
У 1930 р. Оксана Яківна вийшла заміж за Федора Сергієнка, народила двох синів – Євгена та Олеся. Родина Мешко нескінченно заарештовувалася та поневірялася по таборах. Оксані Яківні прийшлося займатися захистом родини. Від самозахисту, захисту сина вона перейшла до правозахисної діяльності в УГГ і вже в похилому віці знову пережила всі труднощі ув'язнення і заслання.
Вперше О. Я. Мешко була арештована у 1947 р. та засуджена на 10 років виправно-трудових таборів; вдруге – у 1980 р. на пів року ув'язнення і 5 років заслання.
Оксана Мешко – одна із засновників і фактичний голова Української Гельсінської групи в період масових арештів КДБ наприкінці 1970-х рр.
Про свої поневіряння у гулагівському пеклі Оксана Яківна розповіла в написаному в 1970-х рр. автобіографічному нарисі «Між смертю і життям». Це зворушливий людський документ і водночас документ епохи, в якому віддзеркалилася доля цілого народу.
У 1988 р. вона виступила в парламенті Австралії з інформацією про становище в Україні, взяла участь у роботі Всесвітнього Конгресу Вільних Українців у США.
У квітні 1990 р. Оксана Яківна Мешко відкривала з’їзд УГС, де спілка трансформувалася в Українську республіканську партію і проголосила метою – поступ до незалежності України.
У червні 1990 р. зусиллями О. Мешко, було поновлено правозахисну діяльність – створено Український комітет «Гельсінкі-90» (створений 16.06.90) і була його рушійною силою. Оксана Яківна лишалася його душею і рушієм до останніх днів. Без неї не обходився жоден мітинг.
До проголошення незалежності України Оксана Мешко не дожила трохи більше ніж пів року. На її спільній з матір’ю могилі – козацькі хрести.
22 вересня 2002 р. рідній школі правозахисниці у Старих Санжарах присвоєне її ім'я.
Указом Президента України № 937/2006 від 8.11. 2006 нагороджена орденом «За мужність» І ступеня (посмертно).
У містах Полтаві та Києві є вулиці названі на честь Оксани Яківни Мешко
Інформація підготовлена на основі відкритих інтернет-джерел
Оновлено: січень, 2025
Page updated
Google Sites
Report abuse