Доктор технічних наук, академік Української академії аграрних наук, лауреат Державної премії України в галузі науки та техніки, заслужений діяч науки та техніки України, член Асоціації сільськогосподарських інженерів США, видатний спеціаліст вітчизняного сільгоспмашинобудування, фундатор системного підходу до методології випробувань сільськогосподарської техніки Леонід Володимирович Погорілий народився 13 вересня 1934 р. в селі Черепині, що в Тетіївському районі на Київщині, у сім'ї сільських учителів. У 1953 р. він закінчив П’ятигірську середню школу зі срібною медаллю. Після закінчення зі срібною медаллю школи в 1953 році він вступив на факультет механізації Української сільськогосподарської академії та з головою поринув у вир студентського життя, звертаючи на себе увагу і викладачів, і студентів як безсумнівний лідер.
Особливе захоплення у студента 3 курсу Леоніда Погорілого викликав знаменитий вже на той час член-кореспондент академії наук України професор Петро Мефодійович Василенко, який викладав на факультеті курс теорії сільськогосподарських машин. Студентові імпонували: ясність, образність, логічність і чіткість викладу складних закономірностей процесів сільськогосподарських машин.
Отримавши диплом інженера-механіка з відзнакою, молодий фахівець одержує направлення до Української машиновипробувальної станції. Треба зазначити, що за 45 років свого трудового стажу Л. В. Погорілий жодного разу не змінював місця роботи, тобто все своє трудове життя віддав одній науково-випробувальній установі, змінюючи лише посади: від старшого наукового співробітника до генерального директора.
Слід відзначити, що багато вчених захистили кандидатські і докторські дисертації у спеціалізованій вченій раді інженерних факультетів Української сільськогосподарської академії. Але захист кандидатської (1964 р.) і докторської (1976 р.) дисертацій Леонідом Погорілим – це були події великого наукового злету наукової думки в розробці і використанні фундаментальних методів досліджень стосовно бурякозбиральної техніки, оптимізації комплексів машин, використанні аналітичних і статистичних методів досліджень, глибокої логіки і педагогічної майстерності при викладі складних закономірностей механізованих процесів сільськогосподарського виробництва. Захисти дисертацій Л.В. Погорілого його наукові доповіді і виступи на науково-виробничих конференціях завжди були блискучими, мали великий науковий резонанс, були неперевершеним взірцем людської логіки і їх відлуння знаходило відгук у всіх, хто мав щастя його слухати від академіків до рядових механізаторів і лаборантів.
Необхідно також відзначити, що крім хисту видатного науковця Леонід Володимирович мав неабиякий хист педагога. Він блискуче читав лекції студентам з основ наукових досліджень, працюючи за сумісництвом доцентом, а згодом професором кафедри сільськогосподарських машин УСГА. В співавторстві з академіком П. М. Василенком був виданий навчальний посібник «Основы научных исследований», яким користувались всі вищі сільськогосподарські навчальні заклади СРСР.
Широта наукової ерудиції, глибоке проникнення у фізичну та філософську сутність техніки та її випробування, рідкісне поєднання таланту експериментатора-випробувача з високим інтелектом теоретика дають підстави вважати Л. В. Погорілого належним до плеяди тих учених, які в ХХ столітті закладали основи машиновипробувальної справи.
У своїх реалізованих в практику методологічних і прогнозних наукових розробках в галузі сільськогосподарського машинобудування і випробувань академік Л. В. Погорілий втілив у життя геніальну думку академіка В. І Вернадського про те, що історія науки повинна допомогти правильно розуміти сьогодення, вести наукове дослідження і заглядати в майбутнє.
Академік Л. В. Погорілий залишив нам неоціненну наукову спадщину, яка налічує 486 наукових праць, серед яких 42 книги та монографії, 50 авторських свідоцтв та патентів на винаходи. У своїх працях він окреслив основні напрямки науково-методичного забезпечення випробувань, сформулював ознаки випробування техніки як наукової дисципліни.
Вчений вніс значний і загальновизнаний вклад в розроблення індустріальних інтенсивних технологій сільськогосподарського виробництва, встановив загальні закономірності розвитку сільськогосподарської техніки, математично описав виробничі функції індустріального виробництва, а також визначив принципи формування і розвитку зональних систем машин.
Протягом 1991-2003 рр. – інтенсивна науково-випробувальна, організаційно-адміністративна та педагогічно-громадська діяльність (директор Українського державного центру з випробування та прогнозування техніки і технологій для сільськогосподарського виробництва (УкрЦВТ), генеральний директор НВО «Сільгоспмашсистема» (УкрЦВТ з чотирма державними зональними МВС: Південноукраїнська, Львівська, Харківська та Миргородська); керівник органу з сертифікації вітчизняної та закордонної техніки «СЕПРОсільмаш».
Леонід Володимирович був обраний дійсним членом РАСГН, АІНУ, членом ВАК України, членом «ASAE»(США) і членом вищого адміністративного органу «SAE» (США); головний редактор журналу «Техніка АПК», член редколегії журналів «Техника в сельском хозяйстве» і «Вібрації в техніці і технологіях».
Академіком Л. В. Погорілим були налагоджені тісні зв'язки зі спорідненими науковими та випробувальними установами держав Прибалтики, Чехії, Польщі, Угорщини, Росії, Білорусі, Італії, Франції, Німеччини, Великої Британії, США.
Помер Леонід Володимирович Погорілий 26 вересня 2003 року.
На визнання видатних заслуг перед українською аграрною наукою ім'я Л. В. Погорілого, розпорядженням Кабінету міністрів України № 813-р від 26 грудня 2003 року, було присвоєно Українському науково-дослідному інституту прогнозування та випробування техніки й технологій для сільськогосподарського виробництва.
Інформацію підготовлено на основі відкритих інтернет-джерел
Оновлено: вересень, 2025