Embedded Files
«Я тим уже боржник, що українець зроду…» Б. Олійник
Український поет, перекладач, громадський діяч Борис Ілліч Олійник народився 22 жовтня 1935 року в с. Зачепилівка на Полтавщині. У 1953 р. вступив на факультет журналістики Київського університету імені Т. Г. Шевченка, а вже 1958 р. розпочав роботу в редакції газети «Молодь України».
Перший вірш юного поета було надруковано в районній газеті в 1948 році, коли Борис навчався у п'ятому класі. У 1959 р. Борис Олійник надрукував документальну повість «За Сіверським Дінцем», а перша поетична збірка «Б’ють у крицю ковалі» з’явилася в 1962 р. і відразу була помічена та підтримана такими авторитетними на той час поетами, як П. Тичина та А. Малишко. Творчий доробок поета ‒ понад сорок книг. Найвідомішими вважаються «Вибір» (1965), «Коло» (1968), «Стою на землі» (1973), «Заклинання вогню» (1978), «Сива ластівка» (1979), «У дзеркалі слова» (1981), «Поворотний круг» (1989), «Таємна вечеря» (2000), поема «Сім» (1988). Його твори були перекладені 20 мовами. Найвідомішим твором Бориса Олійника є вірш «Пісня про матір», слова якого були покладені на музику композитором Ігорем Покладом. Ця лірична пісня набула величезної популярності та фактично стала народною.
Свою творчу роботу він завжди поєднував з активною громадською діяльністю. Борис Олійник активно сприяв розвитку української літератури, обіймаючи керівні посади в: журналах «Ранок», «Дніпро», «Вітчизна», заступника голови правління (1971-1974) і секретаря правління (1976-1991) Спілки письменників України та, бувши головою Комітету з Національної премії України імені Тараса Шевченка (1991, 2010-2016).
У травні ‒ червні 1986 року одним з перших побував у Чорнобилі, в зоні, звідки вів репортажі на ЦТ СРСР і України. Того ж року виступив зі статтею в «Литературной газете» (Москва) «Випробування Чорнобилем», в якій викрив злочинну діяльність тимчасовців.
Побував майже в усіх гарячих точках міжетнічних конфліктів колишнього Союзу, про що розповів в есе «Два роки в Кремлі» («Князь тьмы»). А також він побував у зоні Югославської трагедії. З перших її днів рішуче виступив ‒ у пресі, у Верховній Раді та Раді Європи ‒ проти ембарго Сербії. Неодноразово бував у «гарячих точках» Боснії та Герцеговини. Після чого написав есе «Хто і з якою метою сатанізує сербів?», що вийшло окремою книгою українською і сербською мовами в Югославії (1996).
Один із фундаторів Українського фонду культури, незмінно (з 1987 року і до смерті) очолював його на громадських засадах. Зробив вагомий внесок у державне будівництво: у 1980-1991 рр. був депутатом Верховної Ради УРСР, у 1992-2006 рр. – депутатом Верховної Ради України І-IV скликань, у 1996-2006 рр. – віцепрезидентом Парламентської асамблеї Ради Європи, виступив ініціатором ухвалення і доповідачем законопроєкту про статус української мови як єдиної державної в Україні.
Борис Олійник став лауреатом чисельних премій та нагород: лауреат Державної премії СРСР, Державної премії України ім. Т. Шевченка, міжнародних премій імені Сковороди та «Дружба», Герой України (до 70-річчя з дня народження). Відомий державний діяч: обирався депутатом Верховних Рад СРСР (з 1989 по 1991 рік – віцеголова Палати Національностей Верховної Ради СРСР) та України. За вагомий особистий внесок у справу консолідації українського суспільства, розбудову демократичної, соціальної та правової держави та з нагоди Дня Соборності України Президент України Віктор Ющенко 16 січня 2009 нагородив Бориса Олійника орденом Свободи.
15 жовтня 2009 ушанований званням «Почесний доктор Київського національного університету імені Тараса Шевченка»
2012 року кандидатуру Бориса Олійника висували на здобуття Нобелівської премії з літератури.
Помер 30 квітня 2017 року на 82-му році життя після важкої та тривалої хвороби у Національному Інституті хірургії та трансплантології ім. О. О. Шалімова НАМН України.
Інформація підготовлена на основі відкритих інтернет-джерел
Page updated
Google Sites
Report abuse