24 листопада народився Олекса Петрович Стороженко

Перші проби пера мали місце в Олекси Стороженка значно раніше. У Санкт-Петербурзі в 1834-1841 рр. видавався Енциклопедичний лексикон, або ж Лексикон Плюшара, то була перша російська універсальна енциклопедія. Її виписував і поручик Олекса Стороженко, ще в 1834 чи у 1835 рр. він надіслав до редакції Лексикону кілька невеличких статей, але вони десь загубилися.

Після виходу у Санкт-Петербурзі журналу «Основа», організатором якого був Василь Білозерський, письменник став публікуватися й українською мовою, якою досконало володів. З 1861 р. його твори друкуються в журналі «Основа» та окремими виданнями. У 1863 р. у Санкт-Петербурзі вийшли «Українські оповідання» у двох томах, які він написав ще в 1850-х роках. Хоча роман був російськомовним, але у ньому, як пишуть, «нуртувала українська стихія». На творчість письменника, безумовно, вплинув Микола Гоголь. Твори Олекси Стороженка перекликаються з романтичним сприйняттям світу у ранній творчості цього відомого українського письменника, хоча він і писав лише російською мовою. Україномовна спадщина тематично не дуже розмаїта. Побут, звичаї, фантастика і демонологія тогочасного українського селянства та сторінки козацької держави, пов'язані з останнім періодом Запорозької Січі, з Коліївщиною, з образами колишніх січовиків ‒ ось майже все коло порушених письменником тем.

Після опублікування «Українських оповідань» Олекса Стороженко більше не писав українською мовою. Однією з причин ‒ критична стаття анонімного автора, був то скандальний критик І. Дмитрієв, в якій на адресу письменника прозвучали, як він писав, «ругня и наглая ложь». Письменника обурило те, що на його захист стали лише росіяни, тоді як: «наши: Кулиш, Костомаров, Белозерский … занимались восхвалением Марка Вовчка, а за меня не наёршилась ни одна украинская душа. С тех пор я дал честное слово прекратить писание на родном языке и, как видите, сдержал свое слово». Через усе це письменник і перестав писати українською мовою.

Творчий доробок Олекси Петровича Стороженка за обсягом невеликий – 14 творів російською та 26 українською мовами. Перші твори О. Стороженка були видані російською мовою (роман «Братья-близнецы», цикл оповідань «Рассказы из крестьянского быта малороссиян»). В основі більшості з творів – народні анекдоти, прислів’я, перекази, повір'я українських селян із романтичним захопленням героїчною історією боротьби запорізького козацтва проти іноземних загарбників. Чимало творів письменник створив на основі фольклорних сюжетів та міфологічних мотивів, збагативши їх конкретними ситуаціями, які брав із селянського побуту. Окремі оповідання написані на основі етнографічних та історичних матеріалів («Матусине благословення», «Закоханий чорт», «Межигорський дід» тощо).

Репресивні заходи царизму незабаром перервали процес національного відродження, змусили замовкнути й поважного чиновника Стороженка. Хоч він і продовжував письменницьку діяльність після Валуєвського циркуляру, проте писав уже лише виняктово російською мовою.

Є у творчій скарбниці митця й історико-романтична поема «Марко Проклятий» (українською мовою), над якою він працював близько тридцяти років, але вона так і залишилася незакінченою. В останні роки життя збирався письменник доопрацювати твір, сподіваючись на покращення стану здоров'я, а ще писав: «Продолжать Марка тяжело, не подымается рука, нужно что-нибудь особенно сильное, могучее, чтобы двинуло поэму вперед». Поема була надрукована в Одесі у 1879 р. уже після смерті автора. Перу Стороженка належать 11 розділів повісті, а останні 5 розділів були написані редактором видання або невідомим автором згідно з планом та задумів письменника.

Олексу Стороженка називають ще й етнографом, хоча спеціальних публікацій з етнографії у нього й не було. Результати етнографічних досліджень гармонійно ввійшли в його твори при зображенні українського народного побуту селян, їх звичаїв та повір'їв. Ті твори є своєрідним довідником для сучасних дослідників. Олекса Петрович зробив свій внесок і в історіографію, саме він у 1827 р., бувши юнкером, відвідав руїни останньої Запорозької Січі біля села Покровського на Катеринославщині, та вперше зробив їх детальний опис. В науково-історичній статті одного сучасного автора про Нову Січ серед півсотні посилань на наукові публікації є і посилання на «Споминки про Микиту Леонтійовича Коржа», написані Олексою Стороженком. Не маючи змоги доопрацювати та опублікувати зібрані матеріали через зайнятість на військовій службі, Олекса передав їх історику А. О. Скальковському з детальними інструкціями щодо подальших пошуків у архівах. Пізніше Скальковський згадував Стороженка у своїх публікаціях. Уже наприкінці життя письменник збирався опрацювати матеріали та опублікувати в «Русской Старине», але здійснити наміри не встиг.

В останні роки життя Олекса Петрович часто хворів, у нього розвинулася аневризма серця травматичного походження в результаті отриманої в 1829 р. контузії. Звертався за допомогою до лікарів навіть у Парижі, але допомогти вони нічим не змогли, лише порадили якось з цим жити. До смерті письменника спричинилася прикра пригода. Між маєтком Тришин і містечком протікала річечка, що витікала з болота, через яку був перекинутий дерев'яний місток. В жовтні 1874 р. місток ремонтували, його права частина уже була перестеленою, але, повертаючись пізно ввечері додому, О.Стороженко ступив у темряві на ліву частину містка (за іншими даними випав з двоколки) і впав у холодну воду. Сильно застудившись та пошкодивши ногу, він зліг і вже більше не вставав. Помер письменник 6 листопада 1874 р. Його поховали на цвинтарі села Тришин. Прикро, що колоритне художнє слово О. Стороженка лишалося маловідомим до останнього часу і про його цікаві твори на батьківщині дізналися лише зовсім недавно.

Інформація підготовлена на основі відкритих інтернет-джерел