16 травня народився Микола Іванович Костомаров

Навчався на історико-філологічному факультеті Харківського університету. Під впливом українських фольклорних збірників захопився збиранням та вивченням народної поезії, 1844 р. захистив магістерську дисертацію. По закінченні університету деякий час служив юнкером в уланському полку, потім викладав історію в гімназіях Харкова, Рівного, Києва, зокрема 1845 р. – ст. учитель Першої київської гімназії, з 1846 р. – ад'юнкт-професор кафедри російської історії Київського університету.

Наприкінці 30-х ‒ на початку 40-х pp. M. Костомаров знайомиться із творчістю харківських поетів-романтиків, вивчає слов'янські мови, починає писати українською мовою і видавати художні твори під псевдонімами «Ієремія Галка», «Іван Богучаров». Це драма «Вітка», «Українські балади», трагедія «Сава Чалий».

На межі 1845-1846 pp. М. Костомаров разом з М. Гулаком і В. Білозерським починають поширювати ідеї народності, слов'янської єдності. Захопившись історичним минулим, культурою та літературою України і бажаючи її національного відродження та соціального процвітання, вони створюють таємне товариство, яке отримало назву Кирило-Мефодіївського братства. Основні його постулати, викладені в революційному дусі, були вміщені в програмному документі товариства «Книзі буття українського народу». М. Костомаров став автором статуту братства, інших документів, а також самої ідеї, яка полягала в боротьбі за вільний розвиток слов'янських народів. Михайло Грушевський відзначав, що весь новий український рух бере свій початок з Кирило-Мефодіївського братства.

З 1860 р. Микола Іванович був членом Археографічної комісії. Готував видання «Актів Південної та Західної Росії». На базі с.-петербурзьких, московських, варшавських та інших архівів М. Костомаров написав і опублікував низку капітальних праць з історії України, зокрема «Руїна» (1879-1880), дослідження «Гетьманство Юрія Хмельницького», «Павло Полуботок» (1876), «Мазепинці» (1884).

1864 р. рада університету Св. Володимира присвоїла М. Костомарову науковий ступінь доктора російської історії. 1876 р. його було обрано членом-кореспондентом С.-Петербурзької академії наук, 1884-го ‒ почесним членом Київського університету Св. Володимира, у різні роки М. Костомарова обирали почесним членом багатьох інших закладів, наукових товариств та установ, також і закордонних ‒ Південно-Слов'янської академії, Сербського наукового товариства. Але до самої смерті Костомаров зберіг за собою тільки одну службову посаду ‒ члена Археографічної комісії, яка видала за його редакцією 12 томів унікальних «Актів».

1872 р. його було нагороджено золотою медаллю Петербурзької академії наук, а 1880 р. ‒ орденом Станіслава І ступеня.

Микола Іванович також є організатором часопису «Основа» та журналу «Киевская старина». Микола Костомаров перший фаховий український літературний критик, який виробляв її науково-методологічні основи, один з організаторів української журналістики, видавець і популяризатор творів українських письменників, насамперед Т. Шевченка. За активної участі Миколи Костомарова вийшло перше посмертне видання «Кобзаря» Тараса Шевченка у 1867 році.

Серед найвідоміших історичних творів Миколи Костомарова – «Богдан Хмельницький» (1859), «Смутное время Московского государства» (1863), «Последние годы Речи Посполитой» (1869), «Руина» (1879-1880), «Мазепа» (1882), «Мазепинцы» (1884). В історіографії та джерелознавстві популярність йому принесло видання унікальних зібрань документів «Акты Южной и Западной России» та «Архив Юго-Западной России».

Микола Костомаров переклав частину «Краледворського рукопису», окремі твори Дж. Байрона, В. Шекспіра (пісня Дездемони з трагедії «Отелло»), з чеської («Ягода», «Рожа») і польської («Панич і дівчина») народної поезії.

Помер 19 квітня 1885 року у Санкт-Петербурзі, де і похований.

Інформація підготовлена на основі відкритих інтернет-джерел