19 листопада  народився Юрій Валентинович Кнорозов

У 1937 році закінчив 7 класів залізничної школи № 46 в Південному, а в 1939 році робітфак при II Харківському медичному інституті. 1939 року вступив на історичний факультет Харківського державного університету ім. А. М. Горького, встиг закінчити два курси, коли навчання було перервано війною. У вересні 1941 р. Ю. Кнорозов був мобілізований на будівництво військово-оборонних споруд в Чернігівській області. У листопаді 1941 року, опинившись в оточенні, став пробиратися до Харкова. До лютого 1943 року проживав у селищі Південний Харківського району. Того ж 1943 року, пройшовши разом з матір'ю прифронтову зону, опинився в Воронезькій області, і згодом приїхав до Москви, де почав навчатися на історичному факультеті МДУ, спеціалізувався в єгиптології. Потім був призваний до армії, де служив під Москвою телефоністом 158 артилерійського полку резерву ставки головнокомандувача.

Відомо, що Юрій Валентинович не брав участь у взятті Берліна, але, проте, згідно з виниклою пізніше офіційною версією, саме з Берліна, як військовий трофей, він приніс дві виключно важливі для всякого дослідника майя книги, нібито «врятовані з полум'я пройнятої вогнем книгозбірні». Цю легенду було опубліковано в журналістському нарисі кінця 50-х років. У війську Юрій Кнорозов уперто відмовлявся йти на офіцерські курси, щоб швидше демобілізуватись і повернутися до наукової роботи.

1945 року Юрій Кнорозов повернувся в університет на кафедру етнографії, щоб продовжити свої дослідження в царині шаманських практик. Працюючи в московському відділенні Інституту етнографії та антропології ім. Н. Н. Миклухо-Маклая АН СРСР, Ю. Кнорозов провів кілька місяців в Узбецькій і Туркменської РСР, беручи участь у роботі Хорезмської експедиції. Працюючи в Середній Азії, він працював над вивченням специфіки взаємин кочових етнічних груп і осілих цивілізацій у регіоні від стародавніх часів до періоду експансії Російської імперії. І в цей час на очі Юрія Кнорозова потрапила опублікована 1945 року стаття німецького дослідника Пауля Шелльхаса під назвою «Дешифрування писемності майя – нерозв'язна проблема». Ця публікація різко змінила його наукові плани. Він залишає шаманські практики, щоб відповісти на виклик Шелльхаса: «Як це нерозв'язна проблема? Те, що створено одним людським розумом, не може не бути розгадано іншим». Цієї позиції він дотримувався все своє життя.

Після закінчення інституту Ю. В. Кнорозов став співробітником Інституту етнології та антропології ім. Н. Н. Миклухо-Маклая РАН (Кунсткамера) в Ленінграді (Санкт-Петербурзі), де працював до самої смерті. 29 березня 1955 р. – дата, що назавжди вписана в історію Великої науки. У цей день в Москві була блискуче захищена дисертація зі скромною назвою – « „Повідомлення про справи в Юкатані“ Дієго де Ланди як етноісторичне джерело». Ось що напередодні захисту писав Юрій своїм батькам: «Я предполагаю предложить в качестве диссертации свое введение к Ланда и одновременно защитить диссертацию». Доповідь Ю. В. Кнорозова на захисті дисертації на здобуття ступеня кандидата історичних наук тривала три з половиною хвилини. Надзвичайно високий науковий рівень цього дослідження дозволив Вченій раді Інституту етнографії АН СРСР винести рішення про присвоєння дисертанту наукового ступеня доктора історичних наук, що тоді було рідкістю серед вчених-гуманітаріїв.

Дуже швидко про дешифрування дізналися і за кордоном. Жодного разу не побувавши у Мексиці, радянський дослідник зробив те, чого не домоглися багато вчених різних країн, що роками проводили польові дослідження. Не виходячи з кабінету, він дешифрував давню писемність, грунтуючись на текстах трьох збережених рукописів, що дозволило йому в подальшому придумати оборонну фразу: «Я – кабінетний учений. Щоб працювати з текстами, немає необхідності лазити по пірамідах». Повний переклад ієрогліфічних рукописів майя був опублікований 1975 року. За цю роботу Ю. В. Кнорозов 1977 року був відзначений Державної премії СРСР.

Одним з напрямків діяльності Ю. Кнорозова була розробка теорій сигналізації, комунікації та колективу. Ці дослідження велися в рамках програми «Мозок» спеціальної комісії Президії АН СРСР. Базові положення теорії дешифрування були викладені Ю. В. Кнорозовим у статті «Невідомі тексти», опублікованій як передмова до збірки матеріалів з дешифрування древніх систем писемності. Системний підхід до виникнення комунікації в колективі був сформульований у статті «До питання про класифікацію сигналізації».

З-під пера геніального дослідника-аналітика вийшло багато цінних публікацій, відмінних лише за датами написання – наукові статті в авторитетних журналах, включаючи іноземні, праці у солідних наукових збірниках за різні роки, і, звичайно, відомі не тільки фахівцям монографії.

Харківський період життя і навчання – дуже важливий у процесі становлення Кнорозова-науковця, майбутнього «харківського Шампольона», як його потім називали – практично ніде не згадують. Взагалі до сьогодні заведено виділяти два періоди у біографії Кнорозова – московський і ленінградський. Однак, є всі підстави для долучення й третього – харківського періоду (1922-1941 рр.). Про це ж говорив у відкритій лекції «Продовжуючи шлях Юрія Кнорозова: новітні дослідження цивілізації майя», прочитаній у Харківському університеті 27 листопада 2019 р. Ю. Ю. Полюхович, вітчизняний майяніст, тодішній перший заступник Міністра освіти і науки України. Він назвав саме Харківський університет, його історичний факультет першою науковою сходинкою, важливою віхою становлення майбутнього вченого-аналітика Юрія Кнорозова.

Хто знає, як би склалася доля Кнорозова-історика у Харківському університеті, якби не війна, що розділила життєвий шлях Юрія Валентиновича на 3 періоди: харківський, московський і ленінградській. Вони тісно пов’язані між собою не тільки хронологічно – без Кнорозова-харків’янина не було б ні Кнорозова-москвича, ні Кнорозова-ленінградця.

1999 року Юрій Валентинович Кнорозов помер. Поширені в ЗМІ вістки, що немовби він помер на виставленому до коридору лікарняному ліжку в Санкт-Петербурзі в повній самоті, незадовго до отримання гранту Гарварду, були спростовані його донькою Катериною. Приємно, що й у нас у Харкові, на малій батьківщині вченого, його іменем названо одну з вулиць (у Київському районі колишня вул. О. Г. Шліхтера отримала імʼя Юрія Кнорозова (2016 р.). А це, сподіватимемося, дасть поштовх перехожим поцікавитися і більше дізнатися про свого славного земляка. Також місцева влада Південного перейменувала вулицю Карла Маркса на вулицю Кнорозова й відкрила у серпні 2019 р. пам'ятну мармурову дошку на будинку, де виріс Юрій Валентинович (тепер вулиця Ю. Кнорозова, буд. 9а). У Харківському університеті, де на історичному факультеті два роки навчався майбутній геній, у вестибюлі Головного корпусу на барельєфі, відкритому до Дня знань 1 вересня 2017 р., серед видатних вчених із світовим іменем зображений і Ю. В. Кнорозов.

Інформація підготовлена на основі відкритих інтернет-джерел