26 січня народився Степан Григорович Пушик 

Був обраний народним депутатом до Верховної Ради України першого демократичного скликання і був головою підкомісії з питань національних меншин Комісії культури та духовного відродження. Входив до опозиційної Народної Ради (1990-1994 рр.).

Автор багатьох поетичних та прозових збірок, фольклорних записів, книжок для дітей, літературознавчих та краєзнавчих праць, розвідки про карпатське коріння Т. Шевченка «Славетний предок Кобзаря», дослідження про «Слово о полку Ігоревім», про слов'янську та праукраїнську міфологію («Бусова книга»), повість про Володимира Івасюка («Блискавиці б'ють у найвищі дерева»).

Йому належить переклад кількох віршів караїмського поета Захарії Абрагамовича.

Понад 150 віршів С. Пушика поклали на музику композитори В. Івасюк, О. Білаш, А. Кос-Анатольський, Б. Юрків, Б. Шиптур, О.Гавриш, М. Гаденко, Т.Пушик та ін.

Зі шкільних років Степан Пушик записував фольклор і зібрав унікальну (понад 200 томів) збірку різних записів, мала частина яких видана книжками: народні казки «Чарівне горнятко» (у співавторстві, 1971 р.), «Казки Підгір'я» (1976 р.), «Золота вежа» (1983, літ. запис), «Срібні воли» (1995 р.). Впорядкував і видав книжку ліричних пісень «Сміються, плачуть солов'ї» (1989), до якої включив власні записи фольклору. Згодом вийшли «Пісні Карпат» (у співавторстві, 1972 р.), «Українські тости» (1997 р., 2002 р.), «Приповідки» (2009 р.).

Повість «Перо Золотого птаха» була новим явищем в українській прозі (відзначена 3-ю премією на конкурсі на найкращу повість, роман про сучасника), жанрово (як роман з народних уст) твір «Страж-гора» підтвердив народження оригінального прозаїка, роман витримав багато видань.

Добре зустріла критика збірку оповідань та повістей «Ключ-зілля» (1981 р.), повісті та есеї «Дараби пливуть у легенду» (1991 р.), новели та оповідання «Ватра на Чорній горі» (2001 р., відзначена першою премією Українського Вільного університету в Нью-Йорку фундації Воляників-Швабінських), повісті й оповідання «Славетний предок Кобзаря» (2001 р.), роман «Галицька брама» (1989 р., 2006 р.), книжки публіцистики «Івано-Франківщина» (1984 р.), «Українці в Тюмені» (2000, р. у співавторстві); низки фотоальбомів (спільно з В. Пилип'юком та О. Мінделем): «Землі нев'януча краса. Івано-Франківщина» (1985 р.), «З верховини тисячоліть. Івано-Франківщина» (1999 р.), «Місто на Бистрицях. Івано-Франківськ» (1999 р.), «Де шум потоків і смерек» (2003 р.).

Перевидав «Народний калєндар» А. Онищука, опублікував історичний есей «Бусова книга».

Автор перекладу та багатьох досліджень про «Слово о полку Ігоревім» (зокрема ‒ «Криваве весілля на Каялі», 1989 р.; «Нове про «Слово о плъку Ігоревім», 2012 р.), «Моління Данила Заточника», праць з літературознавства, фольклористики, етнографії, історіо¬графії, краєзнавства, культурології, статей для енцикло¬педій та ін. Зокрема, висловив гіпотезу, що автором «Слова…» і «Моління…» є князь Володимир, син Ярослава Осмомисла і брат Ярославни, дружини Ігоря Святославича; праць з літературознавства, фольклористики, етнографії, історіографії, краєзнавства, культурології, статей для енциклопедій та ін.

На сцені Івано-Франківського облмуздрамтеатру ім. І. Франка йшли вистави, п’єси «Земле моя» (у співавторстві), «Заплакані вікна» (1996 р.), «Золотий Тік» (1999 р.), «Я іду по своїй землі» (2005 р.).

Вибрані твори С. Пушика у 6-ти томах, 7-ми книгах видаються впродовж 2004-2012 рр.

Степан Пушик ‒ автор одного з найбільших рукописних щоденників у світі. Цей щоденник налічує близько 300 томів, у кожному з яких є до 200 сторінок.

Помер Степан Пушик 14 серпня 2018 року внаслідок серцевого нападу.

Інформація підготовлена на основі відкритих інтернет-джерел

Оновлено: січень, 2025