19 жовтня народився Сергій Іванович Васильківський

У 1886 – 1888  роках  С. І. Васильківський перебуває  за кордоном. Він живе у Франції, Англії, Іспанії, Італії, Південній Африці та Німеччині. Там він знайомиться з колекціями художніх музеїв, вдосконалює майстерність, багато працює, виставляє свої твори у Паризькому салоні. Перебування за кордоном укріпило наміри художника спрямувати свій талант на розвиток пейзажного жанру в українському мистецтві.

З 1888 року Васильківський С. І.  жив і працював у Харкові. Сергій Васильківський був також одним із фундаторів Харківського літературно-художнього гуртка та засновником українського архітектурно-мистецького відділу при ньому. Ще в 1902 році він збирав матеріали й надав свої роботи історичного й етнографічного змісту для XII археологічного з'їзду в Харкові.

Починаючи з академічного періоду, Сергія Івановича приваблювали мотиви сутичок козаків з татарами. Типовий сюжет Васильківського С. І. – озброєний козак-вершник в степу або група козаків на сторожі, в кінному поході чи на відпочинку «Козачий пікет» (1888), Харківський художній музей; «Сторожа Запорозьких Вольностей» («Козаки в степу»), (бл. 1890), Національний музей образотворчого мистецтва; «На варті» (бл. 1890), Одеський художній музей; «Козак в степу. Тривожні ознаки» (бл. 1905), Сумський художній музей.

Художник часто і багато подорожував, малюючи природу Криму, Кавказу, Кубані, Західної України. У творах «Тавріда», «Геленджик», «Ай-Тодор» художник проникливо, вірно передав своєрідний характер і красу Чорноморського узбережжя. У Галичині, в Карпатах він вивчав народне мистецтво, фольклор, змальовував українську народну архітектуру.

Більшості творів Сергія Васильківського властивий життєствердний характер. Пейзажі живописця завжди емоційні, різноманітні за мотивами і настроєм, цільні за композицією та кольоровим рішенням, дають повне та широке уявлення про українську природу. Пейзажі та деякі твори на історичні теми дозволяють назвати ім’я Сергія Васильківського серед видатних українських художників, з діяльністю яких пов'язане піднесення розвитку живопису в Україні в другій половині ХІХ  ст. Творча спадщина митця зберігає цінність і в наші дні.

Живописець-пейзажист, працював також і в історичному жанрі. Він був справжнім майстром часу українського Відродження рубежу ХІХ-ХХ століть: виконав розписи будинку Полтавського губернського земства (1903-1907), разом з М. Самокишем підготував і видав альбоми «З української старовини» (1900) та «Мотиви українського орнаменту» (1912).

Втілюючи цілком не реалізований свого часу задум Т. Г. Шевченка, С. І. Васильківський разом зі своїм давнім другом М. С. Самокишем у 1900 р. видали художній альбом «З української старовини». Це коштовний фоліант, у якому видатний історик та етнограф Д. Яворницький ґрунтовно й цікаво виклав історію України в її найголовніших віхах, а С. Васильківський аквареллю написав 20 документальних за характером портретів селян, городян, кобзарів і воїнів-запорожців, видатних діячів народно-визвольної боротьби в Україні – Богдана Хмельницького, Івана Гонти, гетьмана Петра Сагайдачного, філософа Г. С. Сковороди. 

У 1912 році було видано другий альбом – «Український орнамент». С. Васильківський виконав для нього близько ста малюнків з кращих зразків народного мистецтва, зокрема народної вишивки XVII – XIX століть. Цим альбомом широко користувались і користуються ще й тепер народні митці – вишивальниці, різьбярі, гончарі та професіональні художники-орнаменталісти. Обидва альбоми й сьогодні мають велику пізнавальну і практичну цінність.

Сергій Іванович Васильківський помер 8 жовтня 1917 року і був похований на Харківському міському цвинтарі поруч з його родиною – батьком і матір'ю.   Васильківський С. І. заповів місту майже половину своєї творчої спадщини – 1348 робіт, які призначалися для омріяного ним Музею Слобідської України, створеного 1926 року вже після смерті художника. І хоча значна частина їх загинула під час Другої світової війни в окупованому Харкові, зібрання творів С. Васильківського, що зберігається нині у Харківському художньому музеї, є найбільшим в Україні. Наприкінці лютого 2022 року Харківський художній музей знову зіткнувся з війною. Цього разу – загарбницькою війною Росії проти України. Під час обстрілів міста російські окупанти пошкодили фасади, вікна й вітражі будівлі. Тепер, як і майже 80 років тому, працівники намагаються врятувати експонати колекції одного з найбільших художніх музеїв України. Він відкривав для відвідувачів світи прекрасного та піднесеного, знайомив з українською та європейською культурою. А сьогодні – вимушений знову переживати жорстокість тепер уже російських окупантів, безжальних до прекрасного й усього живого.

Те, що берегло пам’ять, тепер саме може стати спогадом.

Інформація підготовлена на основі відкритих інтернет-джерел