16 травня народився Тарас Богданович Прохасько
«Буття є, властиво, співбуттям. Одномоментним існуванням усього з усім і співіснування всього.» Тарас Прохасько
Український письменник, автор книг для дорослих і дітей, публіцист, мислитель Тарас Богданович Прохасько народився 16 травня 1968 року в Івано-Франківську, де мешкає й зараз. Мати – родичка письменниці Ірини Вільде, яка підтримувала тісні зв'язки з їх родиною та часто приїжджала до них зі Львова. Батько – із сім’ї депортованих з Моршина до спецпоселення у Читі, звідки повернувся в Україну тільки у 16-річному віці.
У школі Тарас добре знав біологію, брав участь у всеукраїнській олімпіаді з української мови, але не міг уявити себе радянським філологом або журналістом, тому вступив до біологічного факультету Львівського державного університету ім. І. Франка (зараз Львівський національний університет ім. І. Франка), який закінчив у 1992 році. Учасник студентського руху 1989-1991 років, зокрема, брав участь у «Революції на граніті» у Києві у 1990 році.
Після закінчення університету працював в Івано-Франківському інституті карпатського лісівництва, вчителем у рідному місті, барменом, сторожем, ведучим на радіо FM «Вежа», у художній галереї, в газеті, на телестудії. У 1992-1994 роках був співредактором журналу «Четвер».
У 1998 році почав працювати журналістом у львівській газеті «Експрес», де згодом опікувався авторською колонкою. Деякий час писав до інтернет-газети «Телекритика». Згодом, коли друзі створили «газету його мрій», почав писати статті та вести авторську колонку в Івано-Франківській обласній тижневій газеті «Галицький кореспондент».
У 2004 році кілька місяців прожив у Кракові, отримавши літературну стипендію польської культурної фундації «Stowarzyszenie Willa Decjusza ‒ Homines Urbani».
У 1993 році Тарас Прохасько разом з Андрієм Федотовим та Адамом Зевелом знявся у короткометражному фільмі «Квіти святого Франциска». У 1996 році в селі Делятин Івано-Франківської області відбувся перший в Україні міжнародний фестиваль відеоарту, гран-прі на якому отримав двохвилинний фільм «Втеча в Єгипет» (1994), де знявся Тарас Прохасько.
Він бере участь у різних мистецьких перформансах. Так, у 2009 році він разом з іншими письменниками (Юрієм Андруховичем, Юрком Іздриком, Володимиром Єшкілєвим, Софією Андрухович) взяв участь у проєкті «БОМЖ» («Без Ознак Мистецького Життя») Ростислава Шпука, пізніше презентованому на польському «Міжнародному фестивалі бездомного мистецтва».
За словами Т. Б. Прохаська, він вирішив стати письменником, коли йому виповнилося 12 років. У школі не читав радянських українських письменників, тільки після армії прочитав вірші Василя Стуса та почав писати й сам. Навчаючись на біологічному факультеті, Тарас деякий час навіть вважав, що сучасної української літератури не існує. Твори сучасних українських авторів почав читати лише в 1990 році, коли познайомився з Юрком Іздриком, який саме тоді розмістив в Івано-Франківську оголошення про створення літературно-мистецького часопису «Четвер». Перші твори Тараса Прохаська Іздрик не прийняв, але згодом Тарас Богданович написав своє оповідання «Спалене літо», яке було опубліковане у часописі.
У 1997 році Тарас Богданович став лауреатом премії видавництва «Смолоскип».
У 1998 р. почав працювати журналістом у львівській газеті «Експрес», писав до інтернет-газети «Телекритика», а потім вести авторську колонку в газеті «Галицький кореспондент».
Т. Б. Прохасько у 2006 році посів перше місце у номінації «Белетристика» за книгу «З цього можна було б зробити кілька оповідань» (версія журналу «Кореспондент»).
2007 рік стає для Тараса Богдановича значущим. Він став лауреатом літературної премії імені Джозефа Конрада (заснована Польським інститутом у Києві) та отримав третє місце у номінації «Документалістика» за книгу «Порт Франківськ» (версія журналу «Кореспондент»).
У 2011 р. книжку Тараса Прохаська «БотакЄ» було визнано Книгою року.
Тарас Прохасько ‒ член Асоціації українських письменників; автор окремих прозових творів та збірок : «Інші дні Анни» (1998), «FM «Галичина» (2001), «НепрОсті» (2002), «Лексикон таємних знань» (2004), «Нічний аеропорт» (2010), «БотакЄ» (2010), «Ознаки зрілості» (2014), «2015 рік» (2016), «Івано-Франківськ. Місто-прогулянка» (2017), «Так, але…» (2019) тощо. Його твори перекладаються іноземними мовами, зокрема польською, англійською та російською.
Премією «Книга року BBC» у 2013 р. було відзначено дитячу книгу Тараса Прохаська «Хто зробить сніг», створену разом з Мар'яною Прохасько. Книжка потрапила до одного з найпрестижніших світових каталогів дитячих книжок – «Білі круки» (The White Ravens).
Тараса Прохаська вважають одним із найкращих українських есеїстів: він має дві найпрестижніші премії, які тільки можна отримати за есеїстику – премія імені Юрія Шевельова за книгу «Одної і тої самої» у 2013 та Шевченківська премія за збірку есеїв «Так, але…» у 2020 роках.
Успішний українець Тарас Прохасько каже, що дуже важко переживає зміни, а тому головною відповідальністю письменника вважає фіксацію. Його тексти – фіксація тієї дійсності, яку він бачить.
Інформація підготовлена на основі відкритих інтернет-джерел