16 травня народився Тарас Богданович Прохасько

У 1998 році почав працювати журналістом у львівській газеті «Експрес», де згодом опікувався авторською колонкою. Деякий час писав до інтернет-газети «Телекритика». Згодом, коли друзі створили «газету його мрій», почав писати статті та вести авторську колонку в Івано-Франківській обласній тижневій газеті «Галицький кореспондент».

У 2004 році кілька місяців прожив у Кракові, отримавши літературну стипендію польської культурної фундації «Stowarzyszenie Willa Decjusza ‒ Homines Urbani».

У 1993 році Тарас Прохасько разом з Андрієм Федотовим та Адамом Зевелом знявся у короткометражному фільмі «Квіти святого Франциска». У 1996 році в селі Делятин Івано-Франківської області відбувся перший в Україні міжнародний фестиваль відеоарту, гран-прі на якому отримав двохвилинний фільм «Втеча в Єгипет» (1994), де знявся Тарас Прохасько. 

Він бере участь у різних мистецьких перформансах. Так, у 2009 році він разом з іншими письменниками (Юрієм Андруховичем, Юрком Іздриком, Володимиром Єшкілєвим, Софією Андрухович) взяв участь у проєкті «БОМЖ» («Без Ознак Мистецького Життя») Ростислава Шпука, пізніше презентованому на польському «Міжнародному фестивалі бездомного мистецтва».

За словами Т. Б. Прохаська, він вирішив стати письменником, коли йому виповнилося 12 років. У школі не читав радянських українських письменників, тільки після армії прочитав вірші Василя Стуса та почав писати й сам. Навчаючись на біологічному факультеті, Тарас деякий час навіть вважав, що сучасної української літератури не існує. Твори сучасних українських авторів почав читати лише в 1990 році, коли познайомився з Юрком Іздриком, який саме тоді розмістив в Івано-Франківську оголошення про створення літературно-мистецького часопису «Четвер». Перші твори Тараса  Прохаська Іздрик не прийняв, але згодом Тарас Богданович написав своє оповідання «Спалене літо», яке було опубліковане у часописі.

У 1997 році Тарас Богданович став лауреатом премії видавництва «Смолоскип».

У 1998 р. почав працювати журналістом у львівській газеті «Експрес», писав до інтернет-газети «Телекритика», а потім вести авторську колонку в газеті «Галицький кореспондент».

Т. Б. Прохасько у 2006 році посів перше місце у номінації «Белетристика» за книгу «З цього можна було б зробити кілька оповідань» (версія журналу «Кореспондент»).

2007 рік стає для Тараса Богдановича значущим. Він став лауреатом літературної премії імені Джозефа Конрада (заснована Польським інститутом у Києві) та отримав  третє місце у номінації «Документалістика» за книгу «Порт Франківськ» (версія журналу «Кореспондент»).

У 2011 р. книжку Тараса Прохаська «БотакЄ» було визнано Книгою року.

Тарас Прохасько ‒ член Асоціації українських письменників; автор окремих прозових творів та збірок : «Інші дні Анни» (1998), «FM «Галичина» (2001), «НепрОсті» (2002), «Лексикон таємних знань» (2004), «Нічний аеропорт» (2010), «БотакЄ» (2010), «Ознаки зрілості» (2014), «2015 рік» (2016), «Івано-Франківськ. Місто-прогулянка» (2017), «Так, але…» (2019) тощо. Його твори перекладаються іноземними мовами, зокрема польською, англійською та російською.

Премією «Книга року BBC» у 2013 р. було відзначено дитячу книгу Тараса Прохаська «Хто зробить сніг», створену разом з Мар'яною Прохасько. Книжка потрапила до одного з найпрестижніших світових каталогів дитячих книжок – «Білі круки» (The White Ravens).

Тараса Прохаська вважають одним із найкращих українських есеїстів: він має дві найпрестижніші премії, які тільки можна отримати за есеїстику – премія імені Юрія Шевельова за книгу «Одної і тої самої» у 2013 та Шевченківська премія за збірку есеїв «Так, але…» у 2020 роках.

Успішний українець Тарас Прохасько каже, що дуже важко переживає зміни, а тому головною відповідальністю письменника вважає фіксацію. Його тексти – фіксація тієї дійсності, яку він бачить.

Інформація підготовлена на основі відкритих інтернет-джерел

Оновлено: травень, 2025