«Микола Воробйов приніс у тодішню молоду поезію справжню творчу дерзновенність, незвичайну фантазію, сміливість творити прямо на очах здивованого читача незвичайні поетичні образи із найбуденніших речей.» Віктор Кордун (український поет, перекладач)
Український поет, художник, член Спілки письменників України (1987) Микола Панасович Воробйов народився 12 жовтня 1941 року в селі Мельниківка Смілянського району Черкаської області. Микола Панасович один з фундаторів літературного угрупування «Київська школа поезії». Вважається одним з лідерів андеграунду «сімдесятників». 1962 р. у черкаській газеті «Молодь Черкащини» вперше з'явилася збірка поезій Миколи Воробйова з передмовою Василя Симоненка. Оприлюднювати свої твори почав у київському «Самвидаві», збірки «Букініст» (1966) і «Без кори» (1967). Це були яскраві дебюти, захоплені відгуки читачів і старших колег по перу, а потім ‒ майже двадцятирічне вимушене мовчання... Саме через своєрідність творів і судилося Миколі Воробйову пережити різні заборони: після першої публікації в 1962 році протягом двадцяти років його вірші не друкувалися, оскільки не вписувалися в канони соціалістичного реалізму.
У 1968 році Микола Воробйов закінчив філософський факультет Київського університету. Після двох десятиліть замовчування почав друкуватись у середині 80-х років. У 1985 році з’являється збірка «Пригадай на дорогу мені». Воробйов М. П. тяжіє до медитативно-образних методів нарації у віршуванні, близьких до японської школи «хайку» та китайської поетики епохи Тан. Поетика Воробйова насичена кольоровими екстраполяціями (методом наукового дослідження), символічними парадоксами, характерними для ранніх (art nouveau) періодів модерністського дискурсу. Метод та образні ряди Миколи Панасовича Воробйова стали своєрідним фундаментом для деяких феноменів сучасного НМ-дискурсу в українській літературі, зокрема для поезії В. Герасим'юка, Я. Довгана, «Нової дегенерації».
З під пера поета виходять збірки поезій: «Місяць шипшини» (1986), «Ожина обрію» (1988), «Прогулянка одинцем» (1990), «Верховний голос» (1991), «Іскри в слідах» (1993), «Човен» (1999), «Срібна рука» (2000) і дитячих книжок, «Слуга півонії» (2004), «Оманливий оркестр» (2006), «Без кори. Вибране» (2007). За збірку поезій «Верховний голос» (1992) Микола Панасович Воробйов нагороджений премією ім. Тичини, за збірку «Іскри в слідах» (1994) премією «Благовіст», за збірку поезій «Слуга півонії» (2005) Шевченківською премією. Твори поета перекладені на англійську, португальську, німецьку, сербсько-хорватську, румунську, польську, російську, грузинську мови.
У 1989 році на Українській студії хронікально-документальних фільмів було зроблено фільм «Майстер», що висвітлював творчий шлях Воробйова, показавши його як поета-філософа та самобутнього маляра. Після цієї події Миколу Воробйова стали запрошувати до участі в малярських імпрезах: 1992 – виставка «Весна – 92» в музеї Павла Тичини (Київ), 1993 – виставка «Українські примітивісти» (Київ), 1993 – Міжнародна виставка «Осінь-93» (Івано-Франківськ), 2001 – «Білий дощ», галерея «Ірен» (Київ).
Непросто склалася творча доля цього оригінального поета. Нині М. П. Воробйов живе і працює у Києві. Пише й видає свої вірші, які захоплюють людей своєю неординарністю. Розкутість метафоричного мислення, пластичність вірша, глибина художньої інтуїції митця зумовлюють те, що кожна його збірка викликає зацікавлені дискусії, стає небуденним явищем у літературному процесі.
Інформація підготовлена на основі відкритих інтернет-джерел