6 червня народився Олександр Григорович Барвінський
Український вчений, історик, педагог, літературознавець, публіцист, громадсько-політичний діяч Галичини, автор посібників, підручників, хрестоматій (читанок) з української літератури для гімназій та вчительських семінарій Олександр Григорович Барвінський народився 6 червня 1847 року в селі Шляхтинці на Тернопільщині в сім'ї священника, що належала до відомого роду Барвінських, який від 17 ст. визначився як український (русинський). Закінчив гімназію в Тернополі та філософський факультет Львівського університету.
У студентські роки брав участь в українському громадському житті, був головою відновленої львівської «Громади», співзасновником часопису «Правда». Налагодив контакти з діячами українського руху в імперії, зокрема з лідерами «Старої громади» В. Антоновичем та О. Кониським.
Вчителював у Бережанах та Тернополі.
У 1870-80-х рр. разом із братом Володимиром розробляв програми народницького руху в Галичині, стояв біля витоків газети «Діло». Згодом керував групою львівських народовців, організовував науковий рух на Тернопільщині.
Освічена людина, знавець багатьох мов, викладач, один з ініціаторів реорганізації Літературного Товариства ім. Т. Шевченка в Наукове Товариство ім. Т. Шевченка, видатний діяч ЗУНР, у літературно-педагогічній, народознавчій діяльності О. Барвінський ратував за найтісніші зв'язки з Наддніпрянською Україною, з ученим світом Європи.
Олександр Барвінський непримиренно ставився до москвофілів та панславізму, рішуче відстоював ідеали соборної України.
Він зав'язав контакти з видатними громадськими діячами В. Антоновичем, Т. Рильським, О. Кониським, І. Нечуєм-Левицьким, М. Старицьким, П. Кулішем, М. Лисенком.
О. Г. Барвінський активно впроваджував у школи українську мову, здійснив заміну етимологічного правопису на фонетичний, чим зазначив окремішність і самостійність нашої мови. Саме він запровадив у шкільних підручниках термін «українсько-руський».
Олександр Григорович Барвінський ‒ автор багатьох посібників, підручників, хрестоматій з української літератури від початкових шкіл до гімназій і вчительських семінарій. Написав низку статей з проблем шкільної освіти, української історії, мовознавства, політичного життя.
З оригінальних наукових досліджень особливої оцінки заслуговує його науково-популярна книга «Ілюстрована історія від найдавніших до нинішніх часів після руських та чужих істориків, з двома історичними картами й 40 ілюстраціями» (1890).
Історичні праці О. Барвінського: «Історія Руси», «Споминка з життя Івана III Собеського», «Ставропігійське Братство Успенське у Львові, його заснування, діяльність і значення церковно-народне», «Данило, король руський», «Початок Галицького князівства», «Історичний огляд засновин Народного Дому у Львові» та інші мають і сьогодні велике пізнавальне значення.
У 1909 р. він вийшов на пенсію як «державний радник, вчитель головного чоловічого семінару, кавалер ордена Залізної корони, член шкільної крайової ради» та не перестав активно працювати на політичній, педагогічній ниві; видавав підручники, публікував статті. 18 жовтня 1918 р. як досмертний член австрійської палати послів узяв участь у нарадах Української Конституанти, що проголосила на західноукраїнських землях українську державу. У створеному 9 листопада 1918 р. Державному Секретаріаті став Секретарем віросповідань і керівником Секретаріату освіти, що було свідченням пошани й поваги до вченого, визнанням його заслуг перед українським народом. Він мав багато планів щодо розбудови національної освіти та виховання й почав їх реалізовувати. Проте воєнні дії не дали можливості втілити задумане.
У повоєнні роки педагог постійно виступав у пресі, видавав підручники, писав спогади.
Помер О. Барвінський 25 грудня 1926 р. Похований у Львові.
Інформація підготовлена на основі відкритих інтернет-джерел