27 березня ‒ Міжнародний день театру (World Theatre Day)

Це свято було встановлено при ЮНЕСКО в 1961 році та відзначається щорічно з 1962 року. Започаткований у Відні на 9-му конгресі Міжнародного інституту театру (МІТ) при ЮНЕСКО в 1961 році.

День театру ‒ це свято всіх працівників театру, тому  цей день відзначають також режисери-постановники, продюсери, звукоінженери, сценаристи, світлотехніки, гардеробники та білетери.

Театр (з грецької ‒ місце для видовища, видовище) ‒ вид мистецтва, специфічними засобами якого є сценічна дія, що відображає життя в процесі гри акторів перед публікою.

Згадка про першу театральну постановку датується 2500 р. до н. е. Театральне мистецтво ‒ самобутня ділянка культури кожного народу.

Український театр ‒ давнє, самобутнє явище, яке розвивалося за власними традиціями та на національному підґрунті. Світ бачив, дивувався та аплодував майстрам українського театру. У важкі часи й у часи тріумфу українські митці були поруч з народом!

Українське театральне мистецтво зародилось ще в далекі часи княжої Русі, коли воно проявлялося в народних іграх, танцях, піснях та обрядах. В період процвітання Київської Русі та наступні кілька століть театр мав, в основному, церковно-обрядовий характер.

З XI до XVII ст. популярними стають театральні вистави скоморохів ‒ мандрівних співців-акторів, які часто з собою водили різних тварин, в їх виступах були танці та акробатичні номери. Їх називали гудець, сопільник, глумотворець, сміхотворець, перелесник та подібні, або попросту їх називали веселі люди.

Окремий вид українського театрального мистецтва – вертеп. Вертеп (зі старослов'янської – печера) – мандрівний театр маріонеток, що виник в Україні, в барокову добу (друга половина XVII-XVIII ст.).

У 1795 році був відкритий перший в Україні стаціонарний театр у Львові. У Києві перший стаціонарний театр з'явився у 1806 році, в Одесі – в 1809, в Полтаві – в 1810.

В Україні існували і кріпацькі театри. Серед них найпопулярнішими були: театр в селі Кибинці Полтавської губернії у садибі вельможі Дмитра Трощинського; театр поміщика Д. Ширая в селі Спиридонова Буда на Чернігівщині. Останній неодноразово приїздив на гастролі в місто Київ.

В садибі мецената Тарнавського, в селі Качанівка в Чернігівській губернії, театральні вистави відвідували як сусіди, так і Микола Гоголь, Михайло Максимович, Микола Маркевич. Кріпацький театр Тарнавського згадував в повісті «Музикант» Тараса Шевченка.

Становлення класичної української драматургії пов'язане з іменами Івана Котляревського, який очолив театр у Полтаві, та Григорія Квітки-Основ’яненка, основоположника художньої прози в новій українській літературі. Бурлеск та експресивність, поряд з мальовничістю та гумором, що характерні для їх творів, надовго визначили обличчя академічного театру в Україні.

У другій половині XIX століття ‒ початку XX ст., на теренах України налічувалось 37 самодіяльних театрів, що не мали постійних приміщень, а мандрували з виставами від міста до міста. В аматорських гуртках розпочинали діяльність і корифеї українського театру ‒ драматурги та режисери Михайло Старицький, Марко Кропивницький. Заслуга швидкого розвитку театру належить також і видатній родині Тобілевичів, члени якої виступали під сценічними псевдонімами Івана Карпенка-Карого, Миколи Садовського і Панаса Саксаганського. Провідною зіркою українського театру того часу була Марія Заньковецька. 

У 1970-80-х рр. відкрилися Театр драми і комедії, Молодіжний, Театр естради.

Розвиток національного театру кінця XX ст. пов’язаний з новаторською діяльністю таких режисерів, як С. Данченко, Р. Віктюк, В. Петров та ін.

За роки незалежності в Україні з'явилося багато нових театрів, зростає інтерес до народного та вуличного театру. Українське драматичне мистецтво дедалі активніше інтегрується в європейський культурний простір.

У 2010 р. створено ATheatre – український театральний простір – проєкт спрямований на створення і розвиток платформи для активного обговорення, співпраці, взаємодії і репрезентації сучасного українського театру й драматургії в Україні та Європі, який об'єднує понад 112 театрів і понад 80 драматургів.

Проєкт має на меті скоротити відстань між глядачами та театром, керівниками театрів, драматургами, режисерами та організаторами фестивалів.

В усіх країнах Міжнародний день театру проходить під девізом: «Театр – засіб зміцнення миру та взаєморозуміння між народами», що є сьогодні актуально, як ніколи! На жаль, зараз наші театри не можуть своє професійне свято відзначити безпосередньо на сцені, але ми маємо велику надію після Перемоги побачити знову улюблені спектаклі та відвідати прем’єри в театрах України.

Інформація підготовлена на основі відкритих інтернет-джерел