27 березня ‒ Міжнародний день театру (World Theatre Day)

 Це свято було встановлено при ЮНЕСКО в 1961 році та відзначається щорічно з 1962 року. Започаткований у Відні на 9-му конгресі Міжнародного інституту театру (МІТ) при ЮНЕСКО в 1961 році.

День театру ‒ це свято всіх працівників театру, тому цей день відзначають також режисери-постановники, продюсери, звукоінженери, сценаристи, світлотехніки, гардеробники та білетери.

Театр (з грецької ‒ місце для видовища, видовище) ‒ вид мистецтва, специфічними засобами якого є сценічна дія, що відображає життя в процесі гри акторів перед публікою. Згадка про першу театральну постановку датується 2500 р. до н. е. Театральне мистецтво ‒ самобутня ділянка культури кожного народу.

Український театр ‒ давнє, самобутнє явище, яке розвивалося за власними традиціями та на національному підґрунті. Світ бачив, дивувався та аплодував майстрам українського театру. У важкі часи й у часи тріумфу українські митці були поруч з народом!

Українське театральне мистецтво зародилось ще в далекі часи княжої Русі, коли воно проявлялося в народних іграх, танцях, піснях та обрядах. В період процвітання Київської Русі та наступні кілька століть театр мав, в основному, церковно-обрядовий характер.

З XI до XVII ст. популярними стають театральні вистави скоморохів ‒ мандрівних співців-акторів, які часто з собою водили різних тварин, в їх виступах були танці та акробатичні номери. Їх називали гудець, сопільник, глумотворець, сміхотворець, перелесник та подібні, або попросту їх називали веселі люди.

Окремий вид українського театрального мистецтва – вертеп. Вертеп (зі старослов'янської – печера) – мандрівний театр маріонеток, що виник в Україні, в барокову добу (друга половина XVII-XVIII ст.).

У 1795 році був відкритий перший в Україні стаціонарний театр у Львові. У Києві перший стаціонарний театр з'явився у 1806 році, в Одесі – в 1809, в Полтаві – в 1810.

В Україні існували й кріпацькі театри. Серед них найпопулярнішими були: театр в селі Кибинці Полтавської губернії у садибі вельможі Дмитра Трощинського; театр поміщика Д. Ширая в селі Спиридонова Буда на Чернігівщині. Останній неодноразово приїздив на гастролі в місто Київ.

В садибі мецената Тарнавського, в селі Качанівка в Чернігівській губернії, театральні вистави відвідували як сусіди, так і Микола Гоголь, Михайло Максимович, Микола Маркевич. Кріпацький театр Тарнавського згадував в повісті «Музикант» Тараса Шевченка.

Становлення класичної української драматургії пов'язане з іменами Івана Котляревського, який очолив театр у Полтаві, та Григорія Квітки-Основ’яненка, основоположника художньої прози в новій українській літературі. Бурлеск та експресивність, поряд з мальовничістю та гумором, що характерні для їх творів, надовго визначили обличчя академічного театру в Україні.

У другій половині XIX століття ‒ початку XX ст., на теренах України налічувалось 37 самодіяльних театрів, що не мали постійних приміщень, а мандрували з виставами від міста до міста. В аматорських гуртках розпочинали діяльність і корифеї українського театру ‒ драматурги та режисери Михайло Старицький, Марко Кропивницький. Заслуга швидкого розвитку театру належить також і видатній родині Тобілевичів, члени якої виступали під сценічними псевдонімами Івана Карпенка-Карого, Миколи Садовського і Панаса Саксаганського. Провідною зіркою українського театру того часу була Марія Заньковецька.  У 1970-80-х рр. відкрилися Театр драми і комедії, Молодіжний, Театр естради.

Розвиток національного театру кінця XX ст. пов’язаний з новаторською діяльністю таких режисерів, як С. Данченко, Р. Віктюк, В. Петров та ін.

Театр – це не тільки професія! Театр – це життя!

Український театр органічно поєднав кращі традиції та набутки світової та національної культури. Він був і залишається могутнім засобом утвердження загальнолюдських цінностей, джерелом високої духовності. За роки незалежності в Україні з'явилося багато нових театрів, зростає інтерес до народного та вуличного театру. Українське драматичне мистецтво дедалі активніше інтегрується в європейський культурний простір.

В усіх країнах Міжнародний день театру проходить під девізом: «Театр – засіб зміцнення миру та взаєморозуміння між народами», що є сьогодні актуально, як ніколи!

На жаль,  серед українських театрів є ті, які у буквальному сенсі були зруйнованими РФ. Так, 16 березня 2022 року називають чорним днем у календарі сучасного українського театрального мистецтва. Саме у цей день російські повітряні війська завдали удару бомбою по Маріупольському драматичному театру. Кількість загиблих налічує близько 600 осіб. Пізніше з’явилась новина про знищений театр у Сіверодонецьку, де тривалий час діяла трупа з евакуйованого Луганського українського музично-драматичного театру. Певні члени колективу Маріупольського драматичного театру віднайшли прихисток на Закарпатті, –  в Ужгородському українському театрі. Що ж стосується Сіверодонецького театру, то у них з’явилась можливість відновити свою діяльність у театрі в Сумах.

Після початку повномасштабної війни українські театри почали відмовлятися від російськомовних вистав, створених за текстами російських авторів.

Попри війну українські театри відновлюють свою діяльність і намагаються розрадити своїм талантом  глядача. Сучасний український театр впливає на війну не менш потужно, ніж вона на нього, –  практично та ідеологічно, відстоюючи власні кордони та допомагаючи їх відстоювати співвітчизникам, роблячи вибір тут і тепер, спрямований на досягнення свободи, розповідаючи про війну за межами нашої країни. Окрім того, важливим також  є терапевтичний вплив театрального мистецтва на соціокультурне середовище в умовах війни.

Інформація підготовлена на основі відкритих інтернет-джерел

Оновлено: березень, 2025