29 липня народився Андрей Шептицький

Імператор Франц Йосиф I номінував А. Шептицького на Станіславського єпископа, а 17 грудня 1900 р. він був номінований Галицьким митрополитом. На цій посаді Шептицький залишався до кінця свого життя.

За час свого служіння Шептицький значно розбудував греко-католицьку церкву як в Україні, так і за кордоном. Здійснив реформу богословської освіти, яка надала можливість готувати високоосвічених священників. Увів у церковне богослужіння живу українську мову. Він же дбав про те, щоб священники, окрім богословських знань, опановували ще й світські ремесла – торгівлю, бухгалтерію, кооперацію, землеробство.

У період між двома світовими війнами Андрей Шептицький продовжував боротися за єдину українську державу та єдину українську церкву.

В часи Української революції 1917-1921 рр. він використав весь свій авторитет і хист дипломата для підтримки Української Народної Республіки та Західноукраїнської Народної Республіки. 28 лютого 1918 р. митрополит виступив із промовою в Палаті панів у Відні щодо укладання Берестейської угоди, після чого Холмщина таки відійшла до УНР.

У 1919 р. завдяки Шептицькому Ватикан на чолі з Папою Бенедиктом XV визнав УНР.

У 1933 р., як і багато інших представників церкви, засудив голодомор в Україні. Започаткував акцію зі збору допомоги для людей, що голодували на Наддніпрянщині. Пізніше митрополит вів перемовини з Голлівудом про знімання фільму про Голодомор.

У березні 1939 р. підтримав створення Карпатської України, а в червні 1941 р. благословив проголошення Акта відновлення Української держави.

Захищав євреїв від винищення їх фашистами та взагалі засуджував німецьку політику на Сході. Навіть писав листи до Гітлера, намагаючись зупинити насилля.

Непрості стосунки склалися в А. Шептицького з ОУН.

Цілковито підтримуючи українську ідею, митрополит засуджував атентати та інші терористичні методи, до яких вдавалися націоналісти. Опинившись в епіцентрі протистояння режимів, ідеологій та усіх жахів ХХ століття, владика лишився вірним Божій заповіді – «Не убий».

Підтримував виховну роботу серед молоді, засновував пластові табори й все життя підтримував їх, передавши на потреби пластунів частину своїх земель для таборів, підтримував молодіжні організації «Сокіл», «Січ».

А. Шептицький був одним із найбагатших людей Галичини та щедро спонсорував українські культурно-просвітницькі товариства, надавав стипендії молодим митцям.

Створив у Львові восьмикласну класичну гімназію, підтримував українське приватне шкільництво, щедро спонсорував українські культурно-просвітницькі товариства.

За його ініціативою у 1905 р. був створений Львівський національний музей, куди митрополит передав одну з найбільших в Європі колекцію іконопису та у 1914 р. український університет у Львові. У 1923 р. заснував Богословське наукове товариство, 1929 р. – Львівську греко-католицьку богословську академію, 1939-го – Український католицький інститут церковного з’єднання ім. Йосифа-Веніамина Рутського.

Шептицький підтримував діяльність українських культурно-просвітницьких товариств «Просвіта», «Рідна школа», «Сільський господар»; підтримував українську економічну діяльність.

Шептицький успішно розвивав нафтовий промисел на землях, які належали УГКЦ. Він же був ініціатором створення перших заповідників. Кошти на їх утримання і розвиток мав, продаючи польським шляхтичам ліцензії на полювання.

У 1910 р. митрополит увійшов до складу комітету засновників Земельного банку гіпотечного (ЗБГ) – першого українського банку, створеного на засадах іпотеки. Завдяки Шептицькому ЗБГ став єдиним українським банком, цінні папери якого визнавалися у всіх банках Європи та навіть США.

Значна частина коштів церкви (і особисто – митрополита) йшли на створення шкіл, лікарень, санаторіїв та музеїв. Митрополит давав особисті кошти і свою землю на організацію кооперативного ліцею, садівничо-городничої та хліборобської шкіл.

Андрей Шептицький вів також активну політичну діяльність, був депутатом Віденського парламенту та Галицького сейму. Найбільшим його політичним досягненням стала у 1914 р. домовленість з польською стороною про виборчу реформу, яка б збільшила політичне представництво українців у Галицькому сеймі, але здійснити її завадила війна.

Він здійснив реформу богословської освіти, яка надала можливість готувати високоосвічених священників. Увів у церковне богослужіння живу українську мову. У 1939 році НКВС розстріляло його брата Лева і всю його сім'ю в родинному маєтку Шептицьких у Прилбичах. Його називають «українським Мойсеєм». Рятуючи Україну, рятував й інші народи ‒ у тому числі євреїв. Але досі не проголошений «праведником народів світу». Наприкінці літа 1942 року Шептицький організував кампанію порятунку євреїв. 14 серпня 1944 року 2000 єврейських дітей було таємно вивезено до різних монастирів. Рятувати невинні життя митрополиту допомагали монахи-студити під керівництвом ігумена Унівського монастиря Климентія, брата митрополита.

Помер Владика 1 листопада 1944 року, близько 13 години (о 13.30), від прогресуючого набряку-набуханню головного мозку, як ускладнення грипу, три дні перед тим переставши з будь-ким розмовляти. Похований у підземеллі собору святого Юра. 

1 листопада 2013 р. Антидифамаційна ліга в Нью-Йорку – американська правозахисна організація, що запобігає антисемітизму та іншим формам нетерпимості щодо євреїв, – нагородила посмертно митрополита за «мужність і героїзм» у порятунку євреїв під час Другої світової війни.

Також Андрей Шептицький ушанований нагороди імені Яна Карського, а 2013 р. Єврейська громада України спільно з УГКЦ заснувала медаль митрополита Андрея Шептицького, якою нагороджують осіб, які найбільше прислужилися справі українсько-єврейського примирення.

Інформація підготовлена на основі відкритих інтернет-джерел