22 грудня  народилася Марко Вовчок

На формування поглядів письменниці вплинуло тривале перебування в інтелігентних сім’ях родичів, зокрема її тітки, Катерини Мардовиної, в Орлі. У салоні тітки збиралися відомі письменники й фольклористи: Микола Лєсков, Петро Кириєвський. Там Марія Вілінська познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком, українським фольклористом і етнографом Опанасом Маркевичем, який в Орлі відбував заслання за участь у діяльності Кирило-Мефодіївського товариства. Після весілля молоді виїхали в Україну. У 1851–1858 роках Марія з чоловіком проживали у Чернігові, Києві та Немирові, глибоко вивчила життя, культуру та мову українського народу.

За однією з версій, псевдонім Марії Вілінської вигадав Пантелеймон Куліш. Він поєднав прізвище чоловіка Марії з її «вовчкуватістю» у спілкуванні (була мовчазна і мало говорила). Попри славетний псевдонім, який наразі знає майже кожен українець, сама письменниця люто ненавиділа це «прізвисько».

Збірка перших українськомовних творів Марка Вовчка, написаних у Немирові та надрукованих під назвою «Народні оповідання» (Санкт-Петербург, 1857), відразу стала надзвичайно популярною серед української інтелігенції. Попри те, що до першої збірки увійшло лише 11 невеликих творів (серед них оповідання «Сестра», «Козачка», «Чумак», «Одарка», «Сон», «Панська воля», «Викуп»), вона справила велике враження на літературно-громадську думку. У Немирові Марія почала писати соціальну повість «Інститутка», яка пізніше з'явилася у журналі «Основа» і яку вона завершила наступного року в Петербурзі.

У 1859 році Марко Вовчок тяжко захворіла і разом із сином Богданом поїхала на лікування до Німеччини, а згодом до Великої Британії, Швейцарії, Італії та Франції.

Упродовж 1860-1866 років Марко Вовчок перебувала у Парижі. Її життя було скрутним, бо гонорарів за друкування творів у журналах ледь вистачало, щоб сплачувати маленьку кімнату на околиці міста. Щоб хоч якось поліпшити своє матеріальне становище, письменниця починає друкувати у французьких журналах деякі оповідання з «Народних оповідань», перекладених французькою. Оповідання сподобалися французьким читачам. Найбільшу славу принесла їй повість «Маруся» ‒ історія дівчинки, яка гине, допомагаючи запорожцям. Повість була написана у 1860-х роках. Згодом отримала нагороду Французької Академії та була перекладена багатьма мовами. У 1861 ‒1862 рр. були опубліковані: повість «Три долі», другий том «Народних оповідань». У 1867 р. Марко Вовчок повернулась і жила в Петербурзі, писала російською мовою («Живая душа», «Записки причетника», «Сельская идиллия»), багато перекладала.

Після смерті Опанаса Марковича, аби прогодувати себе і сина, Марко Вовчок багато перекладала з французької мови. Уклавши у травні 1870 р. контракт із видавцем Семеном Звонарьовим на видання та редагування часопису «Переклади кращих іноземних письменників», до перекладів Марія залучила знаних і невідомих письменниць, які вільно володіли французькою, англійською й німецькою мовами.

Через деякий час письменниця вийшла заміж вдруге. Михайла Лобача-Жученка, другого чоловіка письменниці, часто переводили по службі, тому доводилося багато переїжджати. Це згубно позначилося на здоров'ї Марії Олександрівни, її стан поліпшився тільки на Богуславщині (де родина мешкала сім років) завдяки цілющому лісовому повітрю.

Померла Марко Вовчок 10 серпня 1907 року на Кавказі. Причиною смерті письменниці стала пухлина головного мозку. Навіть бувши хворою та вже немолодою жінкою, Марія Олександрівна не мала жодної сивої волосинки.

Марко Вовчок увійшла в історію української літератури як вольова, розумна та талановита жінка, а її твори ‒ цінна частина вітчизняної культури. Вона прославила українську літературу на весь світ, ставши однією з найавторитетніших письменниць всієї Європи, оскільки її твори ще за життя були перекладені багатьма європейськими мовами (чеською, болгарською, сербською, польською, словенською, італійською, французькою, німецькою, англійською та ін.) і отримали величезну популярність.

Інформація підготовлена на основі відкритих інтернет-джерел