14 липня народився Валерій Сергійович Маркус
Український письменник, блогер, мандрівник, учасник російсько-української війни Валерій Сергійович Маркус народився 14 липня 1993 року.
У дитинстві захоплювався боксом і футболом, але з 15 років знав, що хоче бути серед «найкрутіших хлопців на планеті» ‒ у повітряно-десантних військах. Наступного дня після 18-річчя не чекаючи повістки він прибув у військкомат, щоб піти на службу в десантно-штурмові війська (ДШВ). З вересня 2011 року почав службу у 25-ій бригаді ДШВ. У 2014, коли до кінця контракту Валерія залишалося пів року, почалося російське вторгнення в Україну. У 2014 році у складі 25-ї ОПДБр Валерій Маркус брав участь у боях за звільнення Краматорська, Жданівки, Вуглегірська, Шахтарська, Добропілля, Комунара та Дебальцевого. Після початку повномасштабного російського вторгнення 24 лютого 2022 року воював у складі 30-ї ОМБр розвідником. У квітні 2022 року Валерію Маркусу запропонували взяти участь у формуванні 47-го окремого стрілецького батальйону. Маркус обійняв посаду головного сержанта військової частини. У липні 2023 року добровільно залишив посаду та був переведений у інший підрозділ.
Валерій Маркус входить до рейтингу «30 до 30: обличчя майбутнього» від Forbes Україна, списку «25 найвпливовіших українських військових» від NV та рейтингу «30 Under 30» від Kyiv Post. Герой рубрики «Сучасний портрет нації» (ELLE).
Автор біографічного воєнного роману «Сліди на дорозі». 13 серпня 2018 року книга надійшла у продаж та одразу стала бестселером. За перші три тижні розкупили увесь 5 тисячний тираж, що є величезним успіхом для українського книжкового ринку. Станом на початок 2023 продали понад 80 тисяч друкованих примірників лише в Україні, витримала вже 19 перевидань, перекладена п'ятьма мовами й перекладається ще на чотири. Також існує аудіокнига, начитана автором ексклюзивно для українського книжкового додатка АБУК, та електронна версія книги у форматі самостійного додатка для мобільних платформ.
У 2017 році Валерій Маркус здійснив пішу подорож із Парижа до мису Фіністерре, через Францію та Іспанію стародавнім паломницьким шляхом святого Якова ‒ Ель Каміно де Сантьяго. З військовим наплічником за спиною, без знання мови та з мінімально необхідною кількістю грошей Валерій вийшов із Парижа та пішов на південь. Дійшовши до міста Санте, попрямував на захід, до Атлантичного океану вздовж узбережжя через заповідник Ланд де Гасконь, перейшов кордон Іспанії, далі вздовж океану по Кантабрійському хребту. Перейшовши гори, знову вирушив на південь, відвідавши місто Сантьяго-де-Компостела, звідки пішов далі на захід до Мису Фіністерре, де встановив український прапор, підписаний українцями на Майдані Незалежності у Києві. Загалом Валерій подолав 2000 кілометрів пішки. Усю свою подорож він фільмував та описував в публікаціях на Facebook.
У травні 2019 року вирушив у наступну подорож країнами Скандинавії. 24 травня він прилетів до Осло і звідти пішов пішки на північ. Метою мандрівки було дійти до Північного Льодовитого океану. Валерій був у дорозі з травня по жовтень 2019 року. Шлях проходив через Норвегію, Швецію і Фінляндію. У горах Валерій отримав травму обличчя і був змушений самостійно його зашивати. Загалом Валерій пройшов пішки близько 3500 км горами.
Співзасновник Markus Foundation ‒ благодійного фонду, що забезпечує потреби бійців 47 Бригади «Маґура».
Нагороджений пам'ятним знаком «За воїнську доблесть» (2014), відзнакою «Іменна вогнепальна зброя» (2022), медаллю «За особливу службу ІІІ ступеня» (2022).
У 2022 році режисер Сергій Дмитренко зняв про Валерія Маркуса повнометражний документальний фільм «Вільна людина. Проща». Фільм охоплює період з 2014 по 2020 роки і складається з особистих відео Валерія з фронту, його подорожей, а також інтерв'ю з ним, його друзями, родиною та побратимами. Важлива мета цього фільму ‒ не лише розповісти про відомого бійця та мандрівника, а й підтримати військовослужбовців, які після фронту намагаються адаптуватися до цивільного життя.
Інформація підготовлена на основі відкритих інтернет-джерел