29 липня народився Володимир Гаврилович Бондарчук
Український геолог, доктор геолого-мінералогічних наук, професор, академік АН УРСР (з 19 травня 1951 року), заслужений діяч науки УРСР (від 1970) Володимир Гаврилович Бондарчук народився 29 липня 1905 року в с. Денеші Трояновської волості Волинської губернії (тепер Житомирська обл.) у бідній селянській родині. Здобувши початкову освіту у двокласній міністерській школі, далі навчався в трудовій школі І ступеня.
Після закінчення 1924 р. природничо-географічного факультету Житомирського інституту народної освіти був направлений до аспірантури Інституту геологічних наук ВУАН зі спеціальності палеонтологія та стратиграфія. Закінчивши аспірантуру 1929 року, представив до розгляду наукову працю «Каспійські відкладення на північно-східному узбережжі Азовського моря» й отримав звання наукового співробітника. З 1930 по 1934 рр. обіймав посаду старшого наукового співробітника Інституту геологічних наук ВУАН.
Водночас за сумісництвом здійснював практичну роботу геолога, старшого геолога, начальника експедицій Геологічного управління УРСР (1926–1938). Також викладав, бувши доцентом, професором Гірничо-геологічного інституту (1930–1935). З ліквідацією (1935) цього інституту у вересні 1935 перейшов на викладацьку роботу до Київського державного університету.
У березні 1938 був необґрунтовано заарештований органами НКВС: звинувачувався у причетності до контрреволюційної організації. Через кілька місяців справу було припинено у зв’язку з відсутністю доказів провини.
В університеті В. Г. Бондарчук працював спочатку доцентом, згодом – професором, завідувачем кафедри загальної геології (1935-1941), заступником декана геолого-географічного факультету) (1935-1941). У червні 1941 призначений проректором КДУ з навчальної роботи. 1938 р. захистив кандидатську дисертацію «Четвертинні відкладення УРСР», а в лютому 1941 – докторську дисертацію «Геологічний розвиток рельєфу УРСР». Затверджений у званні доктора геолого-мінералогічних наук 14 червня 1941.
На початку Другої світової війни призначений ректором Київського державного університету (з 7 липня 1941 до евакуації університету в Харків). З 26 жовтня 1941 по 1 лютого 1944 проводив наукову роботу в Інституті геології Узбецького філіалу Академії наук СРСР на посаді професора, керував відділом рудних корисних копалин. Після повернення університету до Києва В. Г. Бондарчук продовжував працювати в ньому (з червня 1944) професором, завідував кафедрою загальної геології, був проректором із навчальної роботи. З 7 серпня 1944 по 15 листопада 1951 обіймав посаду ректора (затверджений на посаді Народним комісаріатом освіти УРСР 15 серпня 1944). Організував велику роботу з відбудови зруйнованих фашистами навчальних корпусів, гуртожитків, лабораторій, сприяв відновленню й зміцненню матеріальної бази університету.
З 1944 – 1945 навчального року в університеті було відкрито нові факультети: філософський, економічний та міжнародних відносин. Геолого-географічний факультет реорганізувався у два факультети: геологічний та географічний. Створено нові кафедри на різних факультетах, розпочалося відновлення бібліотеки, кабінетів, музеїв. Постановою Ради народних комісарів УРСР від 15 червня 1945 організовано Науково-дослідний інститут фізіології Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка.
В. Г. Бондарчук – учасник міжнародних конференцій та з’їздів геологів у Чехословаччині (1956), Іспанії (1957). 1958 року очолював делегацію радянських учених-геологів на з’їзді в Румунії. У травні 1945 входив до складу української делегації, що брала участь в установчій конференції Організації Об’єднаних Націй (м. Сан-Франциско, США). 18 червня 1949 підписано наказ про створення Інституту підвищення кваліфікації викладачів вищої школи (реорганізований у 1956 в Інститут підвищення кваліфікації викладачів суспільних наук, тепер – Інститут післядипломної освіти).
У 1951-1953 В. Г. Бондарчук – заступник Голови Ради Міністрів УРСР. Із червня 1953 по липень 1986 працював в Інституті геологічних наук АН УРСР. Протягом 10 років (1953-1963) був директором цього інституту, 1963-1979 рр. – завідувачем відділу геотектоніки та геології антропогену, із червня 1979 – старшим науковим співробітником-консультантом цього відділу.
Автор понад 230 наукових праць, серед яких 27 підручників і монографій, присвячених регіональній геології, тектоніці, геоморфології, а також теоретичним питанням геології. В. Г. Бондарчук – основоположник нового теоретичного напрямку в геології – тектоорогенії та вчення про тектоносферу, що висвітлює процес тектонічного розвитку Землі на основі положення про єдність процесу розвитку структури й рельєфу земної кори. Значна частина його наукових досліджень присвячена геології та геотектоніці території України. Він – автор першої праці з геологічної структури території України, праць із проблем глибинної геології Дніпровсько-Донецької й Причорноморської западин, Криму, Карпат. Велике наукове значення мають його дослідження з проблем геології антропогенного періоду, що стосуються походження основних генетичних типів антропогенних відкладень, їх стратиграфії. Підготував перший підручник із загальної геології українською мовою.
Нагороджений двома орденами Трудового Червоного Прапора (1948, 1971), орденами Жовтневої Революції та Дружби народів (1985), медалями. Ушанований Державної премії УРСР за працю «Геологічна структура УРСР» (1946) та за керівництво підготовкою багатотомного видання «Стратиграфія УРСР» (1969). Заслужений діяч науки УРСР (з 1970).
Помер В. Г. Бондарчук 27 лютого 1993 у Києві й похований на Байковому цвинтарі.
Успіхи архітектури України в 1940-1950 рр. пов’язані з іменем видатного майстра зодчества.
Інформація підготовлена на основі відкритих інтернет-джерел