3 вересня народився Агапій Пилипович Шамрай

З 1922 р. по 1924 р. А. Шамрай навчався в аспірантурі при Науково-дослідному інституті історії української культури у відділі історії української літератури. Після її закінчення молодий науковець читав у Харківському інституті народної освіти історію української літератури. У 1929 р. А. Шамрай отримав звання професора, здобувши визнання колег та студентів як найкращий викладач-літературознавець навчального закладу. З 1924 р., одночасно з викладацькою діяльністю, Агапій Пилипович працював науковим співробітником у відділі літератури Науково-дослідного інституту історії української культури (до 1927 р.). У 1927-1933 рр. – старшим науковим співробітником, а з 1929 – ще й завідувачем відділу старої української літератури Академічного інституту літературознавства ім. Т. Шевченка, який знаходився на той час у Харкові.

Молодий науковець широко розгорнув дослідницьку роботу в галузі нової української літератури. У результаті цієї наполегливої праці протягом другої половини 1920-х ‒ початку 1930-х рр. вийшло друком близько п'ятдесяти робіт, присвячених актуальним питанням літературознавства, причому не тільки з історії літератури, а й стосовно текстології, методології та красного письменства.

Творчий доробок науковця-дослідника – понад 80 праць з літературознавства та історії літератури, які відзначаються добрим літературним смаком та ґрунтовним знанням матеріалу.

У центрі уваги А. Шамрая була творчість Г. Квітки-Основ’яненка («Шляхи Квітчиної творчості», 1930), Т. Шевченка, Я. Щоголіва, О. Стороженка («Стороженко. Критико-біографічний нарис», 1927; «Українські оповідання Олекси Стороженка», 1928), М. Коцюбинського, С. Васильченка тощо, але найбільше А. Шамрай цікавився поетами-романтиками XIX ст. – Л. Боровиковським, І. Срезневським, А. Метлинським, М. Костомаровим.

Плідна літературна та наукова діяльність Агапія Пилиповича була грубо обірвана в 1933 р., адже його, як і багатьох представників наукового світу і творчої інтелігенції Радянського Союзу, не оминула хвиля репресій та гонінь. Ученого звільнили з роботи, мотивувавши це його «соціальним походженням», а також звинуватили в тому, що у своїй науковій роботі він відстоював «буржуазно-націоналістичні погляди».

Рятуючись від репресій, Агапій Пилипович працював завідувачем кафедри зарубіжної літератури Удмуртського педагогічного інституту в Іжевську, у Ферганському педагогічному інституті, у Молотовському університеті (Перм), де одночасно з основною роботою у вишах вів і науково-дослідну діяльність вивчаючи творчості B. Шекспіра та Е.Т.А. Гофмана.

У 1944 р. він повернувся в Україну.

Після повернення написав низку робіт з історії нової української літератури, найвідоміші з яких – «Проблема реалізму в «Енеїді» І. П. Котляревського» (1952) і «Наталка Полтавка» І. Котляревського» (1955).

Добре відомі його роботи про естетику комедій В. Шекспіра, творчість В. Гюґо, трагедії Ф. Шиллера, твори Дж. Свіфта, трагедію «Прометей» Есхіла тощо. Усі вони стали вагомим внеском не тільки в українське, а й у світове літературознавство.

Шамрай відомий як автор монографії «Українська література» (1928), редактор та упорядник збірника наукових праць «Харківська школа романтиків» (т. 1-3, 1930), у якому опублікував деякі власні статті («До початків романтизму», «Харківські поети 30-40-х років XIX ст.»).

Усе життя професор А. Шамрай багато та наполегливо працював на науковій та педагогічній ниві, з великою увагою ставився до робіт молодих літераторів, завжди охоче допомагав, знаходив час для консультацій та порад.

Агапій Пилипович залишився в пам'яті колег та студентів неперевершеним, дуже цікавим викладачем, адже ніколи не читав із конспекту під час занять, тільки захоплено розповідав, часто і легко переходячи під час розповіді на німецьку, французьку або англійську, цитуючи твори закордонних письменників та поетів мовою оригіналу. Його лекції славилися тим, що їх відвідували не тільки студенти-філологи, а й майбутні математики, фізики та юристи, настільки неперевершеними та цікавими вони були.

Талановитий літературознавець, педагог та вчений помер на початку квітня 1952 р., похований А. Шамрай на Байковому кладовищі.

Агапій Пилипович присвятив себе розвиткові українського літературознавства та філологічної освіти в Україні. Він був одним із тих скромних і величних діячів, якими сьогодні пишається Батьківщина та кожен із нас.

Інформація підготовлена на основі відкритих інтернет-джерел