28 квітня народилася Ірина (Іраїда) Володимирівна Жиленко
«Вірші Жиленко звертали увагу свіжістю образів, неоклепаністю тематики та незалежністю тону.» Євген Маланюк, український письменник
Українська поетеса-шістдесятниця, прозаїкиня, лауреатка премій імені Василя Стуса і Володимира Сосюри, Шевченківської премії Ірина (Іраїда) Володимирівна Жиленко народилася 28 квітня 1941 року в Києві. Виховували її бабуся і дідусь на Черкащині, батьки загинули в роки Другої світової війни. Її дитячі роки припали на грізний воєнний і повоєнний час, коли довелося і вчитися, і працювати одночасно.
У вісім років написала перший вірш. Після війни повернулася до Києва. Закінчила вечірню школу робітничої молоді та вечірнє відділення філологічного факультету Київського університету імені Тараса Шевченка.
Ірина (Іраїда) Жиленко працювала вихователькою в дитячому садку, потім ‒ у редакціях газет і журналів. Вона професійно займалась вокалом в університетській оперній студії, аматорському хорі «Жайворонок» при Київській консерваторії, танцювала у «Веснянці», гарно малювала. У вісімнадцять років перші публікації Ірини Жиленко надрукували в газеті «Київська правда».
Перша книжка для малят «Достигають колосочки» з’явилася в 1964 році. Для молодших школярів поетеса випустила книжку «Вуличка мого дитинства».
Ірина Жиленко брала активну участь в роботі осередків українського відродження Києва 1960-х років. Зблизилася з колом шістдесятників. Була членом Клубу Творчої молоді, Спілки письменників України, виступала на літературних вечорах. Товаришувала з Аллою Горською, Опанасом Заливахою, Михайлиною Коцюбинською, Василем Симоненком, Василем Стусом, Іваном Світличним, Євгеном Сверстюком та іншими.
Понад 40 років Ірина Жиленко прожила в шлюбі з письменником Володимиром Дроздом. Вони виховали двох дітей: Орисю ‒ кандидата богослов’я, історика і Павла ‒ фахівця в ІТ-сфері. Ірина Жиленко пережила чоловіка на десять років.
Вона ‒ авторка понад 20 поетичних збірок, повістей для дітей, книги спогадів. Ірина Жиленко отримала премію ім. В. Н. Сосюри (1987, за книгу віршів «Дівчинка на Кулі») та національну премію України імені Тараса Шевченка (1996, за збірку «Вечірка у старій винарні»)
У радянські роки родина зазнавала утисків, їхні твори не хотіли брати до друку, звільняли з роботи, позбавляли житла. Критика дорікала Ірині Жиленко, яка не оспівувала трудові подвиги народу, у відірваності від життя. Все життя Ірина Жиленко писала щоденники. Вони лягли в основу її книги спогадів про шістдесятників «Homo feriens» (2011).
Ірина Жиленко померла 3 серпня 2013 року.
Інформація підготовлена на основі відкритих інтернет-джерел.