1 листопада народилася Дніпрова Чайка

Важливою віхою у її житті став 1884 рік. Вона відкрила для себе Шевченка-поета, твори якого допомогли їй себе ідентифікувати як українку: «Знаю тепер, що я українка, а не росіянка: ніякі бідування, слова і події Великої Росії не хвилюють моє серце так, як історія України, ніякий наспів не знаходить такого резонансу у мене в грудях, як український, ні за кого не болить так серце, як за її промахи, помилки, її виразки ‒ віддаються стогоном у мене в душі. І чим більше бачу в її історії помилок, недоліків, тим палкіше люблю її». Тоді, по суті, і народилася українська письменниця.

Ще навчаючись у гімназії, письменниця почала писати вірші російською та українською мовами. У 80-х роках Людмила Олексіївна брала участь в учительських з’їздах у Херсоні, в Олешках і Одесі. На одному з таких з’їздів вона познайомилася з майбутнім чоловіком – Феофаном Олександровичем Василевським, губернським статистиком, письменником й публіцистом (псевдонім – Софрон Круть). У 1885–1887 рр. і 1895–1908 рр. подружжя мешкало в Херсоні, де активно займалися літературною творчістю та етнографічними дослідженнями. У цей період Дніпрова Чайка, зближується з представниками Херсонської народницької громади: Андрієм Грабенком (Конощенком), Борисом Грінченком, Дмитром і Оленою Марковичами та здійснює просвітницьку діяльність. Разом із чоловіком поширює освіту і книги, збирає пам'ятки фольклору південних слов'ян, організовує наукові експедиції, бере участь в археологічно-етнографічних з’їздах тощо.

Псевдонім письменниця обрала, виходячи з українознавчого спрямування своїх творів. Дніпрова Чайка – це символ свободи не тільки особистої письменницької, а й усього українського народу, для якого вона писала. У 1887 році подружжя змушене було перебратися на Київщину (село Королівка, нині Фастівський район). Як випадала нагода, Людмила вибиралася до Києва, де познайомилася з Оленою Пчілкою, Лесею Українкою, Михайлом Коцюбинським, Агатангелом Кримським, Борисом Грінченком.

Творча спадщина Дніпрової Чайки за обсягом невелика, водночас різножанрова та тематично розмаїта. Більша частина – це поезії, проте цей жанр не є основним, це швидше вияв потреби у викладі думок, почуттів, настрою. Дніпрова Чайка працювала у багатьох жанрах, добре відомі її вірші, п'єси, казки, оповідання, нариси, лібрето дитячих опер. Материнський і педагогічний досвід прислужився Л. Василевській у роботі над творами для дітей: казками, пейзажними віршами, оповіданнями, пройнятими ідеєю добра, милосердя, любові, вірою в перемогу світлих сил, святом справедливості.

Авторка посіла помітне місце в дитячій літературі. Письменниця належала до літературної організації «Плуг». Авторка збірок оповідань: «Писанка» (1891), «Хрестонос» (1896), «Чудний» (1904); п’єс «Казка про Сонце та його сина» (1891), «Коза – дереза» (1895), «Зима й весна, або Снігова краля» (1913); Творів у 2 т. (1919-1920), «Вибраних творів» (1929). Основні теми її прозової творчості ‒ тяжка селянська доля, життя інтелігенції, революційні події 1905 р. Але основу творчості Дніпрової Чайки складають ліричні поезії. Вірші Дніпрової Чайки переважно присвячені жіночій долі, а точніше – жіночій недолі. Вона розповідає про біль і страждання жіночої душі, про те, які негаразди й складнощі випадають на долю жінки, про залежність жінок, їхнього становища у сім'ї та в навколишньому середовищі від багатьох обставин, про те, які біди доводиться їй пережити та перетерпіти.

Творчу діяльність Дніпрової Чайки цінував Микола Лисенко, який плідно з нею співпрацював. Саме з її голосу Лисенко записав чимало народних пісень. На її вірші він написав романси; «Я вірую в красу», «Хіба тільки рожам цвісти», «Єрихонська рожа» та інші, а на лібрето письменниці створив дитячі опери: «Коза-дереза», «Зима й весна», «Пан Коцький».

Творчість Дніпрової Чайки була досить високо оцінена сучасниками (наприклад, Павлом Житецьким, Михайлом Коцюбинським, Іваном Франком, Панасом Мирним), дехто навіть вважав її чи не конкуренткою Лесі Українки. Після тяжкої хвороби та лікування в Одесі письменниця переїхала до доньки в с. Германівку Обухівського району на Київщині. Померла 1З березня 1927 р. Похована на Байковому цвинтарі в Києві.

За життя письменниці, у 1919–1920 роках, в Києві було видано двотомник її творів. Згодом, 1931 року, в Харкові видавництво «Рух» також випустило двотомне зібрання, яке невдовзі було заборонено, оскільки більшовицька влада заарештувала його укладачів. В радянські часи вийшли друком «Твори» (1960) та «Вибрані твори» (1987). За часів незалежної України побачили світ дитяча книжка «Проводи Сніговика-Снігуровича» (1993, 2009) та збірка «Оповідання. Вірші» (2019). Окремі твори опубліковані в колективних літературних збірниках та хрестоматіях.

У 2013 році Херсонську обласну бібліотеку для дітей названо іменем Дніпрової Чайки. На честь письменниці названі вулиці Дніпрової Чайки у Львові та Полтаві, провулок Дніпрової Чайки у Первомайську.

Інформація підготовлена на основі відкритих інтернет-джерел