Український новеліст XX ст. перекладач доби «Розстріляного відродження» Григорій Михайлович Косинка (Стрілець – справжнє прізвище письменника) народився 29 листопада 1899 року в селі Щербанівці на Київщині в бідній селянській родині. З малих років він пас чужу худобу, взимку ходив в земську школу в сусідньому селі Червоному, звідки була родом його мати. У 1908 р. в пошуках кращого життя родина переїхала на Далекий Схід, де навіть почала будувати будинок на березі Амура. Але вже через пів року родина повернулася на батьківщину. Навесні Григорій працював у полі: полов буряки, восени працював у панській економії – погоничем худоби або працівником біля машини. Мати заробляла шиттям, батько підробляв на цукроварні.
З 4-х років навчився грамоти від діда, закінчив двокласну школу в с. Красний кут. Особливо заохочував малого Григорія до навчання брат матері, згодом – відомий прозаїк Калістрат Анищенко. Він вивчив хлопця читати, познайомив з «Кобзарем» Т. Шевченка та подарував три тоненькі зошити, в які хлопчик записував почуті від матері й односельців пісні. У дитинстві Григорій читав в основному книги, які привозив його неписьменний батько, який часто їздив до Києва на заробітки, – пригодницьку літературу російською мовою. Його першою українською книгою стала повість «Конотопська відьма» Г. Квітки-Основ'яненка. Коли Григорію минуло 14 років, він вирушив до Києва, сподіваючись кращими заробітками якось підтримати матір, що після смерті батька залишилася з п'ятьма малими дітьми на руках. У Києві Косинка працює чистильником чобіт, а незабаром – кур’єром-реєстратором в земській управі, що дало йому можливість відвідувати й закінчити вечірні гімназійні курси.
Під час громадянської війни Григорій був у повстанському загоні отамана Зеленого, пізніше вступив до лав армії УНР, був учасником бойових дій проти «червоних», за що деякий час сидів у тюрмі. Пізніше він примкнув до лівих есерів, які в той час симпатизували більшовикам.
Творчий дебют прозаїка відбувся 1919 року, коли в одному з літніх чисел київської газети «Боротьба» з’явилося його перше оповідання – автобіографічний етюд «На буряки» за підписом Г. Косинка, що став з того часу псевдонімом письменника.
На початку 1920-х молодий письменник навчається у Вищому інституті народної освіти – таку назву мав тоді Київський університет. Його ім’я стає відомим, особливо полюбляють слухати оповідання письменника в авторському виконанні: дзвінко, чітко карбуючи слова, письменник емоційно збагачує своєю дикцією діалоги. Через матеріальні нестатки Косинка не зміг закінчити повний курс навчання, але студентські роки (1921-1923) важили для нього дуже багато: він здобув певні історико-філологічні знання, чітко визначився у своїх світоглядних орієнтаціях.
У своїй творчості Г. Косинка розвиває найкращі традиції української новелістики початку XX ст., зокрема М. Коцюбинського, С. Васильченка й передусім В. Стефаника.
Проза Григорія Косинки відзначається правдивістю і гостротою відтворюваних життєвих конфліктів. У його творах змальовуються трагічні події української революції 1917-21 рр. За життя автора було опубліковано близько двадцяти збірок новел і оповідань. Серед них, окрім першої «На золотих богів» (1922), найприкметніші «В житах», «Політика», «Вибрані оповідання», «Серце». На жаль, деякі новели втрачено назавжди, в тому числі й останню «Перевесло», що була закінчена саме напередодні арешту.
Цензура раз у раз затримує його твори. Так, другу книгу письменника – «Новели дезертира» (1924) вже відмовилися друкувати. В пресі чимдалі більше лунають погрози. Не маючи змоги жити з літератури, Косинка заробляє на життя у сценарному відділі Київської кінофабрики. Після ліквідації літературних організацій у 1932 р. Косинка починає займатися перекладацькою діяльністю.
Переклад українською «Мертвих душ» М. Гоголя є одним із найцікавіших у його доробку.
У 1934 р. в харківському будинку письменника під час доповіді Івана Кулика, який говорив про завдання письменників у зв'язку з перемогою Сталіна, Г. Косинка виступив із промовою про утиски стосовно творчості письменника на сучасному етапі.
4 листопада 1934 він був заарештований органами НКВС СРСР. Письменника засудили за звинуваченням у приналежності до організації, яка готувала терористичні акти проти зверхників російських комуністів, та вбили 15 грудня 1934 року. Реабілітовано Григорія Косинку 19 жовтня 1957 року посмертно органами самої окупаційної влади.
У 2001 році Київською обласною державною адміністрацією було засновано Київську обласну літературну премію імені Григорія Косинки для відзначення найкращих здобутків поетів, прозаїків, драматургів і літературних критиків, які постійно проживають в Київській області.
Твори Григорія Косинки перекладено білоруською, німецькою, італійською, польською, болгарською, угорською та іншими мовами.
Інформація підготовлена на основі відкритих інтернет-джерел