29 серпня народився Дмитро Іванович Донцов

Публіцистична діяльність Дмитра Донцова почалась у журналах «Дзвін» та «Украинская жизнь», «Діло» та ін. Студентом розпочав політичну діяльність. Продовжив навчання у Віденському університеті (1909-1911). Дмитро Іванович був членом Революційної української партії та Української соціал-демократичної робітничої партії.

У 1913 р. Д. І. Донцов порвав із соціалістичними ідеями, відмежувавшись на ІІ всеукраїнському з'їзді студентства у Львові від Української соціал-демократичної робітничої партії. Перший голова Союзу визволення України. У 1914 р. у Берліні Дмитро Іванович очолив Українську інформаційну службу. Видавав тижневик «Кореспонденція» (українською мовою).

На початку Першої світової війни, у 1914 році він став на чолі новоствореного Союзу визволення України (Львів). Проте перед наступом російських військ на Галичину Д. І. Донцов (як і інші члени СВУ) змушений був переїхати до Відня. У кінці 1914 року він відійшов від керівництва СВУ і переїхав із дружиною до Берліна, де очолив Українську інформаційну службу. Робота на полі політичного інформування про Україну стала для нього основною на наступні шість років. У Берліні він перебував до 1916 року, на недовгий час виїздив до Швеції.

У 1916 році Д. І. Донцов переїхав до Берна (Швейцарія) і очолив Бюро національностей росії, котре займалося поширенням інформації з відповідної проблеми.

У 1917 році Донцов у Львові захистив докторську дисертацію та здобув ступінь доктора юридичних наук. У 1918 році переїхав до Києва, де став директором Української телеграфної агенції (УТА), що діяла при уряді гетьмана Павла Скоропадського. Заручившись підтримкою С. Петлюри та Є. Коновальця, виїхав до Берна, а звідти – до Відня, потім знову повернувся до Львова.

У зв'язку з ліквідацією українських дипломатичних місій у 1922 році Д. Донцов повернувся до Львова. За пропозицією Є. Коновальця редагував часопис «Літературно-науковий вісник», працював редактором журналу «Зарево», друкувався у німецькій, швейцарській та польській періодиці.

В 1926 році Дмитро Іванович написав свою провідну роботу «Націоналізм», в яку виклав доктрину інтегрального націоналізму. Серед найбільш придатного для українців політичного устрою він вбачав президентську республіку американського зразка.

Протягом 1933-1939 років у приватному порядку випускав журнал «Літературно-науковий вістник» під назвою «Вісник літератури, політики і науки».

З початком Другої Світової війни Дмитро Донцов повернувся в Берлін, писав статті для німецької преси. Після кінця 2-ї світової війни Д. І. Донцов перебував в американській окупаційній зоні в Німеччині, а потім – в Парижі (кін. 1945 – 1 пол. 1946 рр.).

Більшовики внесли свій свіжий струмінь у полювання на Дмитра Донцова: вони записали його у список «воєнних злочинців» і намагались схопити його. Насправді Донцов за всю війну не зробив жодного пострілу і, здається, за все життя ніколи не тримав гвинтівки в руках. Натомість він тримав в руках перо, яке під командою розумної голови весь час викривало агресивну, загарбницьку політику Москви проти України та всього світу. Але це не тільки не виправдовувало Донцова в очах більшовиків, а навпаки, поглиблювало його провину.

У 1947 році Дмитро Іванович Донцов оселився і проживав до кінця життя у Канаді. Викладав українську літературу в Монреальському університеті, співпрацював з україномовними виданнями, займався письменницькою діяльністю.

За кордоном Дмитро Іванович випустив ряд концептуальних праць – «Московська отрута» (Торонто, 1955 р.), «Від містики до політики» (Торонто, 1957 р.), «Хрестом і мечем» (Торонто, 1967 р.) тощо. За життя багато друкувався в періодичних виданнях української діаспори.

Паралельно із політичними ідеями Дмитро Донцов відомий також як талановитий літературний критик. На початку ХХ століття досліджував творчість українських письменників Олекси Стороженка, Лесі Українки, Івана Котляревського, філософа Григорія Сковороди, які мало вивчалися тогочасною українською інтелігенцію. Він сприяв творчому зростанню письменників українського закордоння ‒ Є. Маланюка, Ю. Липи, О. Лятуринської, О. Ольжича, Н. Лівицької-Холодної, О. Теліги та інших талановитих поетів і драматургів. Мислитель і публіцист Дмитро Донцов залишив велику творчу спадщину. Серед його праць: «Дух давнини», «Заповіт Шевченка», «За яку революцію?», «Якою має бути література?», «Туга за героїчним», інші.

В цей час він співпрацював з численними українськими виданнями у вільному світі, написав і надрукував багато публіцистичних і літературознавчих праць, але не мав сталих обов’язків. Спроби налагодити співпрацю з Організацією українських націоналістів на еміграції, проєкти заснування окремого журналу, де б Донцов був головним редактором, не вдалися.

Протягом всього життя Д. Донцова, його провідною зорею була незалежна українська держава і боротьба проти Росії як головного ворога нашої незалежності.

Помер Дмитро Донцов 30 березня 1973 р. в США.

Зі здобуттям Україною незалежності Дмитро Іванович Донцов повернувся в Україну у своїх творах. Його філософська думка не втратила своєї актуальності та викликає велике зацікавлення.

Пам'ять про мислителя, постать могутнього духу, людини титанічної праці, яка йшла проти режимів, вічного емігранта зі степової України гідно вшановується в Україні: на його честь названо вулиці, відкрито меморіальні дошки, Дмитро Донцов є одним з героїв роману «Країна Ірредента» Романа Іваничука.

Інформацію підготовлено на основі відкритих інтернет-джерел

Перевірено: серпень, 2025