16 травня народився Тодось (Теодосій) Степанович Осьмачка

1916 році Тодось Осьмачка призваний до лав російської армії для участі в Першій світовій війні. Під час Першої світової війни за свою поему «Думи солдата» був відданий під військово-політичний суд Росії. Але революція внесла свої корективи. З 1920 він став інструктором з підготовки працівників освіти в Кременчуку.

Навчається в Київському інституті народної освіти (так тоді звався університет). Змолоду Осьмачка вчителював у народних школах. У студентські роки почалася його участь у літературному житті. Спершу він був членом Асоціації Письменників яку очолював Микола Зеров, а потім «Ланки» (МАРС).

Перша збірка поезій Т. Осьмачки «Круча» з'явилася друком 1922 року, засвідчивши «може, одну з найнадійніших сил», писав С.  Єфремов у «Історії українського письменства». Її відзначала глибина образності, блискуча народна мова та епічний стиль дум.

1925 року виходить друга книжка поезій ‒ «Скитські вогні», яку можна було б назвати гімном українському степові.

У другій половині 20-х років, починалася психічна хвороба письменника. Одного разу поетові здалося, що хтось рився в його рукописах. Т. Осьмачка звинуватив у цьому дружину. Він кинувся до дружини та став її душити. Лесю Луківну врятували сусіди. Друзі влаштували поета до психіатричної лікарні, з якої він утік у рідну Куцівку. Ось так родинне життя молодого подружжя з маленьким сином на руках перетворилося на пекло. У 1930 році Осьмачки розлучилися.  

Рятуючись від репресій, Т. Осьмачка восени 1928 р. виїхав із Києва і пів року жив у свого дядька в с. Драганівка на Поділлі. Згодом митець повернувся, але почував себе вкрай деморалізованим хвилею судових процесів над українською інтелігенцією – Спілкою визволення України. А в 1930 р. заарештували за доносом і його. Хоча згодом Т. Осьмачку випустили, але звільнили з роботи в залізничній школі та позбавили квартири.

Утративши перших близьких друзів: Г. Косинку, Д. Фальківського, В. Підмогильного, приголомшений митець вирішив будь-що дістати дозвіл для виїзду за кордон. Проте в тодішніх умовах це було неможливо і восени 1931 р. Т. Осьмачка знову приїхав до дядька та отримав місце вчителя української та російської мов у сільській школі. У той час письменник активно займається перекладами, особливо цікавлячись сонетами В. Шекспіра. Пізніше працював ще в кількох школах, але звідусюди його звільняли, не бажаючи тримати «неблагонадійного» працівника з «крамольними думками та переконаннями», аби не нажити проблем.

Початок тридцятих кривавих років став початком його безконечних блукань, страшних «дантових кіл». Тодось Степанович виступав із критикою комуністичної ідеології та інтелігенції, що співпрацювала з владою СРСР. 1933 року арештований більшовицькою владою, переслідувався радянською репресивною психіатрією. Арешти, допити, переховування в родичів, спроби перейти західний кордон, вивезення до Москви й ув'язнення в Бутирці, лікування в Кирилівській психіатричній лікарні...

Становище Т. Осьмачки пом’якшувало те, що майже всі свідки говорили про його психічну хворобу. Сам поет говорив, що удавав із себе божевільного. Почалася серія психіатричних експертиз, які встановили, що пацієнт фізично виснажений, хворий легенями, має всі ознаки шизофренії та потребує спеціального стаціонарного лікування.

Митець пробув у лікарні аж до 1941 р., коли ж розпочалася війна та гітлерівські війська захопили Київ, пацієнти Кирилівської лікарні розбіглися, хто куди. Тодось Степанович вирушив до рідного села, де йому вдалося знайти роботу в школі та знову оселитися в сестри.

На початку 1942 р. окупаційна німецька влада школи позакривала, тож письменник вирішив будь-що дістатися Галичини та вкотре спробувати перетнути кордон.

Тодось Степанович Осьмачка завжди мав активну громадську позицію, часто виступає перед українськими громадами, та страх і підозри змушують його зриватися з місця й переїжджати від країни до країни. Навесні 1944 р., не бачачи майбутнього для творчості в Радянській Україні, він остаточно вирішив емігрувати, хоч і сумно було залишати рідну землю.

Першим містом, яке його прийняло за межами України, була Прага, потім – Відень. Невдовзі, коли хвиля війни наблизилася і до австрійської землі, Т. Осьмачка виїхав до Баварії. Саме вона була пристановищем для багатьох письменників та митців, змушених залишити свою батьківщину. Центром об'єднання українських письменників еміграції став Мистецький український рух (МУР), до якого увійшли 26 митців, у тому числі й Т. Осьмачка.

У своїх мандрівках по світу він ніколи не зупинявся, переслідуваний, немов хворобою, страхом розправи над ним агентами КДБ. Переїхавши до Німеччини потім до США, жив деякий час у Канаді, бував у Франції, мандрував Югославією.

6 липня 1961 року на одній з вулиць Мюнхена він упав під ударом нервового паралічу. Стараннями друзів його літаком перевозять до США і кладуть на лікування в психіатричну лікарню «Пілгрім Стейт Госпітал» поблизу Нью-Йорка. Та вийти з госпіталю хворому поетові, який вимріював нову збірку поезій і афоризмів «Людина між свідомістю і природою», не судилось. Останнім з друзів, хто бачив Т.  Осьмачку живим, був Іван Багряний ‒ «розбитого паралічем і безпам'ятного, в ліжку витягнутого на весь зріст, суворого, як Данте. Всіма забутого і покинутого…».

7 вересня 1962 року на 67 році життя Тодось Осьмачка помер. Похований на православному цвинтарі святого Андрія Саут-Баунд-Брук, штат Нью-Джерсі.

Тодось Степанович Осьмачка – талановитий український письменник, якому випало жити і творити в нелегкі часи сталінських репресій, війни та голоду, пройти табори для переселенців, тюрми та психлікарні, пізнати на власному досвіді нелегке життя в еміграції (адже двадцять із 67 років він прожив на чужині). За кордоном були написані поетичні та прозові твори, які здобули Тодосю Степановичу славу видатного майстра західноєвропейської та заокеанської української діаспори та всієї України.

Творчий спадок який залишив письменник і досі з народом: збірки «Клекіт» (1929), «Сучасникам» (1943), поеми «Поет» (1947,1954), «Китиці часу» (1953), «Із-під світу» (1954), трьох повістей: «Старший боярин» (1946), «План до двору» (1951), «Ротонда душогубців» (1956).

У 2013 р. заснована літературна премія імені Тодося Осьмачки, яка присуджується за високохудожні твори, в яких зображено український національний характер, осмислено історичну долю України та її народу, втілено ідею національно-державної незалежності. 

Інформація підготовлена на основі відкритих інтернет-джерел