25 червня народився Іван Петрович Крипʼякевич

Наукову діяльність І. П. Крип’якевич розпочав під керівництвом М. Грушевського, став одним з найвидатніших його учнів. Молодий учений збирав і аналізував архівні матеріали, добирав літературу. Його перша книжка «Матеріали до історії української козаччини» (1908) ввійшла до восьмого тому «Жерел до історії України-Руси» М. С. Грушевського.

Педагогічну діяльність розпочав у 1909 р. вчителем у приватній гімназії з українською мовою викладання Українського педагогічного товариства в Рогатині. В 1911 р. І. П. Крип’якевич захистив докторську дисертацію на тему «Козаччина і Баторієві вольності», написану під керівництвом професора М. С. Грушевського. Цього ж року був обраний дійсним членом НТШ. У 1910–1912 рр. працював молодшим бібліотекарем у Бібліотеці НТШ. 

З 1911 р. редагує ілюстрований часопис для дітей і молоді «Дзвінок», з 1913 р. стає редактором літературного журналу «Ілюстрована Україна». 

З початком Першої світової війни (від мобілізації І. П. Крип’якевич був звільнений через поганий зір) українські школи були зачинені, й доводилося перебиватись випадковими журналістськими заробітками. У жовтні 1918 р. І. П. Крип’якевича призначили професором одного з перших українських університетів – Кам’янець-Подільського, але захворів тифом і не зміг обійняти цю посаду.

Освітня політика українських урядів 1917–1920-х рр., розбудова школи на національних засадах підштовхнула І. П. Крип’якевича до написання україномовних шкільних підручників. Менш ніж за чотири роки Іван Петрович видав чотири навчальні книги: «Коротку історію України для початкових шкіл та першої класи гімназії» (1918), «Шляхами слави українських князів» (1918), «Оповідання з історії України для нижчих кляс середніх шкіл» (1918), «Огляд історії України. Для вищих кляс середніх шкіл та вчительських курсів» (1919).

На початку 20-х років Іван Петрович працює в польських гімназіях Львова, бере участь у створенні Українського таємного університету. В 1922 р. І. П. Крип’якевич став секретарем сенату університету, читав на філософському факультеті цього навчального закладу курси з історії України та української історіографії VIII–ХІХ ст. За радянських часів він завідував кафедрою історії України Львівського університету ім. І. Франка, обіймав посади завідувача відділу Інституту історії України АН УРСР, директора Інституту суспільних наук АН УРСР у Львові. В 1941 р. Івану Петровичу без захисту дисертації на підставі наукових звань було присуджено ступінь доктора історичних наук, у 50-х роках він став академіком, Заслуженим діячем науки УРСР.

І. П. Крип’якевича ніколи не репресували, не звільняли з роботи. Проте й безхмарним його життя в Радянській Україні не можна назвати. Відразу по закінченні війни в науковій періодиці та на зборах наукових установ історика почали звинувачувати у фальсифікації етногенезу російського народу. Пригадали й тісну співпрацю з М. С. Грушевським у минулому. Іван Петрович змушений був покинути рідне місто і два роки жити в Києві.

З вересня 1946 р. деякий час обіймав посаду старшого наукового співробітника Інституту історії України АН УРСР, майже рік (1947 ‒ 1948) працював на 0,5 ставки завідувачем відділу стародруків Бібліотеки АН УРСР (нині – Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського).

У травні 1948 р. І. П. Крип’якевич отримав дозвіл на повернення до Львова, де по 1950 р. обіймав посаду старшого наукового співробітника Українського державного музею етнографії та художнього промислу АН УРСР (нині – Музей етнографії та художнього промислу Інституту народознавства НАН України). У 1951 р. став керівником відділу новоствореного Інституту суспільних наук АН УРСР у Львові, а в 1953 р. його призначили директором цього закладу (нині – Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України). На цій посаді він перебував до 1962 р., плідно досліджуючи історію України. 

І. Крип’якевич досліджував історію України, переважно доби феодалізму, та питання української культури. Він є автором понад 600 наукових праць. Найважливіші його історичні розвідки присвячено періоду козаччини і Хмельниччини: «Матеріали до історії української козаччини» (1914), «Студії над державою Б. Хмельницького» (1925–1931), «Богдан Хмельницький» (1954) та ін. Крім того, в доробку вченого є праці з історіографії («Українська історіографія»), археології, історії культури, краєзнавства («Історія української культури», «Історичні проходи по Львові», «З історії Гуцульщини»), численні науково-популярні нариси з історії України («Велика історія України», «Історія українського війська») та ін.

Помер Іван Петрович Крип’якевич 21 квітня 1967 р. у Львові. 

Іменем І. Крип’якевича названо Інститут українознавства НАН України, вулиці у містах: Львові, Кам’янці-Подільському, Коломиї, Костополі., Пустомитах та в інших населених пунктах, а також провулок у м. Первомайську Миколаївської обл. 21 квітня 2017 р. у Львівській національній науковій бібліотеці України імені В. Стефаника відкрили меморіальний музей пам'яті І. Крип'якевича

Інформація підготовлена на основі відкритих інтернет-джерел