9 квітня народився Вадим Львович Модзалевський
Український історик, археограф, архівіст, геральдист і генеалог, організатор архівної та музейної справи Вадим Львович Модзалевський народився 9 квітня 1882 року м. Тифліс (Грузія) у дворянській родині Модзалевських. Його батько ‒ педагог і дитячий письменник Л. Модзалевський, походив з козацької старшини Стародубщини. Мати ‒ Олександра Іванівна ‒ була дочкою капітана 1-го рангу, дворянина І. П. Костянтиновича.
У 1884 р. родина переїхала до Петербурга. Вадим Львович здобув військово-інженерну освіту у кадетському корпусі Петербурга та Миколаївському інженерному училищі, після чого служив у офіцерському званні підпоручика в гарнізонному батальйоні м. Києва. У цей час, під впливом свого брата Бориса Львовича (1874-1928 рр.) ‒ видатного історика, літературознавця, генеалога та бібліографа, Вадим Львович почав професійно займатися історією.
Все своє коротке життя В. Модзалевський з невтомною енергією поєднував адміністративну роботу та масштабні наукові дослідження.
Наукова спадщина вченого величезна та багатогранна. До неї входять: щоденники, численні підготовчі виписки з архівних документів, публікації у виданнях архівної комісії, праці з генеалогії та геральдики, книги з історії гвардійської артилерії (1896), Полтавського кадетського корпусу (1900), підготовлений до публікації щоденник Я. Марковича, зібрані та впорядковані актові матеріали про вибори старшини на Лівобережжі, опубліковані актові книги Полтавщини та Стародубщини XVII ст. та ін. Також він є автором перших в українській історіографії досліджень мистецтва людвисарства та конвісарства – ремесел лиття з міді та олова.
Головні праці з величезного наукового доробку В. Модзалевського ‒ масштабні дослідження «Малоросійський родословник» та «Малоросійський гербовник».
«Малоросійський родословник» ‒ генеалогічна збірка, що містить 240 родовідних розписів українських козацько-старшинських й поміщицьких родів Чернігівщини, котрі походили з козацької верстви.
«Малоросійський гербовник» – науково-популярне видання, що здійснене за постановою зборів проводирів і депутатів дворянства Чернігівської губернії, оздоблення якого здійснив український художник-графік Георгій Нарбут.
За ініціативою та під керівництвом В. Модзалевського створений і описаний архів комісії, розпочата робота з дослідження місцевих архівів, з вивчення історії Лівобережної України 17-18 ст., а також спеціальних історичних дисциплін. Він розробив методику публікації документів 17-18 ст., видав (1913-14 рр.) актові книги Полтави і Стародуба, 4-й т. «Дневника» генерального підскарбія Я. А. Марковича (1913 р.).
Як державний та громадський діяч, В. Л. Модзалевський стояв у витоків багатьох українських установ.
З початком Української революції Вадим Львович стає комісаром з охорони пам'яток мистецтва і старовини у Чернігівській губернії, старшим військовим цензором, членом чернігівської «Просвіти» (1917 р.), згодом – помічником губернського комісара Іллі Шрага по цивільним справам (1918 р.).
У 1918 р. був секретарем Комісії для розробки законопроєктів про заснування Української академії наук, головою архівно-бібліотечного відділу Міністерства народної освіти України
У 1919 р. став голова Головою архівного управління та Всеукраїнського головного архіву, розробив проєкт реформи архівної справи.
Вчений був членом багатьох наукових товариств, у т. ч. одним із засновників Українського наукового товариства (серпень 1918 р.). Плідно працював у державних комісіях та комісіях УАН, керував Комісією УАН для створення «Біографічного словника діячів українського народу та української землі» (лютий 1919 р.).
Вадим Львович був членом культурно-освітньої комісії при Українській мирній делегації (де він обґрунтував українські вимоги щодо повернення архівних матеріалів з Росії), членом Комісії для розгляду питань про герб та друк Української держави, членом Київського Софійського комітету, Археографічної комісії, Комісії з вивчення історії західноросійського та українського права, керівником Комісії для складання Біографічного словника діячів українського народу та Української землі – ВУАН, заступником голови секції мистецтва Українського наукового товариства, яку він і організував.
Турбуючись про долю своєї колекції, яку збирав все життя, невтомний дослідник ще за життя склав заповіт, згідно з яким предмети старовини мали надійти до Музею українських старожитностей В. Тарновського, який він очолював у 1911-1912 рр. Серед зібрання Вадима Модзалевського було 50 старовинних портретів, 15 мініатюр, 10 перстнів, 9 давніх рукописів, колекція порцеляни, скляних виробів, бібліотека нараховувала до 1500 книг тощо.
Бурхлива наукова та організаторська діяльність Вадима Модзалевського перервалась 3 серпня 1920 р. На піку кар’єри він помер від дизентерії у м. Києві.
У Києві є вулиця Вадима Модзалевського.
Інформація підготовлена на основі відкритих інтернет-джерел