8 квітня народився Дмитро Іванович Дорошенко
Український політичний діяч, дипломат, історик, публіцист, літературознавець, бібліограф Дмитро Іванович Дорошенко народився 8 квітня 1882 року в м. Вільно (нині Вільнюс), де військовим ветеринарним лікарем служив його батько Іван Дорошенко. Здобув ґрунтовну освіту у Варшавському, Петербурзькому та Київському університетах. Дмитро Іванович ‒ представник славнозвісного козацько-старшинського роду Дорошенків, які з давніх часів вірою та правдою служили українській землі.
У студентські роки розпочалася Дмитром Іванович Дорошенка активна громадсько-політична діяльність: у Петербурзі він вступив до місцевої Української студентської громади, яка згодом приєдналася до Української революційної партії. Під час навчання у Київському університеті виступив одним з ініціаторів спеціальних зборів київського студентства, на яких була висунута вимога відкриття кафедр українознавства. Займався науково-публіцистичною діяльністю ‒ співпрацював з низкою українських газет, часописів та інших видань, де друкував статті, рецензії на україномовні та українознавчі книги, огляди життя та творчості українських письменників, наукових і культурних діячів.
Після закінчення історико-філологічного факультету Київського університету Д. Дорошенко отримав запрошення на посаду вчителя комерційного училища в Катеринославі (нині Дніпро), де був співзасновником «Просвіти». Восени 1913 р. родина Дорошенків переїхала до Києва, де він учителював, редагував педагогічний журнал «Світло».
З початком Першої світової війни Д. Дорошенко став заступником голови «Товариства допомоги населенню півдня Росії, що постраждало від військових дій». У складі Всеросійського союзу міст на Південно-Західному фронті керував відділом допомоги населенню на самому фронті.
Життя Д. Дорошенка ‒ невтомна праця на ниві науки та розбудови української держави.
У період Української революції Д. Дорошенко влився у політичне життя. З квітня 1917 р. – крайовий комісар Галичини та Буковини. Член УПСФ, Центральної Ради.
З вересня 1917 р. до січня 1918 р. Д. Дорошенко ‒ Чернігівський губернський комісар (губернатор) за часів Тимчасового уряду Росії та Центральної Ради УНР. Після приходу до влади П. Скоропадського Дмитро Іванович увійшов до уряду Української Держави.
У травні-листопаді 1918 р. обіймає посаду міністра закордонних справ Української Держави. На посаді міністра закордонних справ йому вдалося досягти значних успіхів у міжнародному визнанні України як незалежної держави. У період керівництва ним зовнішньополітичним відомством було відкрито дипломатичні представництва України в Румунії, Польщі, Швейцарії, Фінляндії та консульства ‒ українські за кордоном і світових держав у Києві. У жовтні 1918 р. у Швейцарії він проводив переговори з представниками країн Антанти про визнання суверенітету України та надання їй допомоги.
Падіння Гетьманату та утворення Директорії УНР Д. Дорошенко сприйняв як власну поразку.
З 1919 р. Д. Дорошенко в еміграції. Емігрантський період життя для Дорошенка став надзвичайно плідним для його педагогічної та наукової діяльності. Протягом 1921-1951 рр. він був професором кафедри історії Українського вільного університету у Відні, Празі, Мюнхені, професором Варшавського університету (1936-1939), професором колегії св. Андрія у Вінніпезі, Канада (1947-1950) та очолював Український науковий інститут у Берліні (1926-1931).
У 1945 р. Д. І. Дорошенко був обраний першим президентом Української вільної академії наук, що була створена гуртом українських вчених в Аугсбурзі (Німеччина).
Саме в цей час опубліковані його основні наукові праці з історії України, історії культури і церкви.
Поховано його в 1951 році у Мюнхені на кладовищі Вальдфрідгоф. Поруч у могилі поховано дружину Наталю Дорошенко.
У 2013 році при підтримці Музею гетьманства був створений «Гетьманський фонд Петра Дорошенка». Фонд здійснює дослідження діяльності гетьманів України Михайла та Петра Дорошенків, поширення інформації про них, дослідження родоводу Дорошенків.
Як науковець, Д. Дорошенко ‒ автор близько тисячі праць з історії України, історії культури та церкви в Україні., серед яких: «Нарис історії України», «Історія України 1917-1923 рр.», «Огляд української історіографії», «Православна церква в минулому і сучасному житті українського народу», монографій про М. Костомарова, П. Куліша, В. Антоновича, гетьмана П. Дорошенка та інших. Загалом його авторству належить понад 1000 наукових праць та публікацій.
Як історик, Д. Дорошенко першим дав науковий огляд історії України як процесу розвитку української державності. Він прекрасно розумів цінність першоджерел для історичних досліджень, тому й був одним з ініціаторів створення Музею визвольної боротьби України у Празі, що займався накопиченням і збереженням документів та експонатів з історії Української революції. Тепер значна їх частина перебуває на зберіганні в Центральному державному архіві громадських об'єднань України.
У Чернігові та Снігурівці (Миколаївська область) існують вулиці Дмитра Дорошенка Чернігівська міська рада.
У м. Дніпрі на будівлі обласної ради на кошти Ніни Синявської зі США відкрито меморіальну дошку, на якій зазначено: «У цьому будинку було комерційне училище, в якому з 1901 по 1917 рік працювали визначні українські вчені Дмитро Яворницький (1855‒1940), Антін Синявський (1866‒1951), Дмитро Дорошенко (1882‒1951)».
Інформація підготовлена на основі відкритих інтернет-джерел.