20 квітня народилася Ганна Павлівна Світлична

Згодом виходять збірки «Золоте перевесло» (1963), «Сонячні кларнети» (1966). Хоча сама Г. П. Світлична названі три збірки вважала лише шляхом до поезії, періодом шукань, все ж варто зазначити, що уже в них відчувається отой, кажучи словами Павла  Тичини, «мотив себе перемагання», притаманний усій подальшій творчості Світличної. Вже в цих збірках думки її не зосереджуються на власних бідах, у її віршах відлунюють тривоги навколишнього світу.

Осмислення поезії як «слова – зброї», «дорогоцінне і рятівне відкриття свого призначення» прийшло пізніше, з четвертою збіркою «Дозрівання» (1969), яку сама Світлична називала своєю першою книжкою. І, певно, мала рацію. Бо в ній, врешті, заговорила власним голосом і знайшла свої теми. «Дозрівання» було злетом Ганни Павлівни, початком нового етапу у творчості.

Будуть на цьому етапі не лише злети, але й падіння. І завжди Світлична повертатиметься до боротьби й духовної діяльності. У літературі Ганну Світличну завжди захоплювала ідея «вічного оновлення душі». Ця ідея «запевнила в тому, що як нескінченна матерія, так нескінченні воля людини, дух, органічна потреба у творчості».

Саме потреба творчості, мабуть, і викликала появу в наступні роки ще дванадцяти збірок поезій: «Кольори» (1970), «Доброго ранку» (для дітей, 1972),  «Літозбір» (1973), «Кордони серця» (1974), «Летосбор» (переклад, 1977), «В сяйві крила» (1982), «Терновий світ» (1988), «За хвилину до вересня» (1987), «Сяйво калини» (1988), «І буде лет» (1981).

За книгу «Літозбір» Світлична відзначена республіканської комсомольської премії імені М. Островського (1978). Дещо раніше одностайно критика назвала цю збірку одним з найбільших поетичних одкровень року.

16 книжок віршів, численні публікації у збірниках, журналах «Вітчизна», «Дніпро», «Прапор», республіканських і місцевих газетах – ось творча спадщина поетеси.

Ганна Світлична померла вранці 11 листопада 1995 року на 56-му році життя.

Її біографія – в її віршах. У них перелились думки, почуття, переживання, в них втілилась душа слабкої фізично, але сильної духом жінки. З п’ятдесяти шести прожитих років сорок дев’ять Світлична була прикута до ліжка тяжкою хворобою, та з її чистих, пронизаних сонцем, грозою, духом степу й солончаків, осипаних запахущим вишневим цвітом поезій. Поетеса писала: «За медициною я не могла так довго жити – хіба що якийсь десяток років. А я жила, наперекір усьому… і десять, і двадцять, і тридцять, і сорок… А тримала й тримає мене в цьому світі лише поезія – подруга моя, сестра, мати, спасителька моя у царстві людей. Без неї зачахну, як рослина без води. Та ще тримає мене віра в людей, у добрий світ».

У Павлограді в будинку, де жила поетеса, відкрито музей.

Інформація підготовлена на основі відкритих інтернет-джерел

Оновлено: квітень, 2025.