29 червня народилася Олена Петрівна Драгоманова-Косач (псевдонім Олена Пчілка) 

На Волині  Ольгу Петрівну звали Оленою. Вона так захопилась збиранням етнографічного матеріалу, що чоловік називав її пчілкою ‒ «бо вона, як та пчілка працює», згодом «Пчілка» стало її псевдонімом.

Олена Пчілка першою запровадила моду на вишиванки серед тогочасних жінок. У 1876 році в Парижі Олена Пчілка видала і представила на Всесвітній промисловій та індустріальній виставці альбом «Украинскій народный орнаментъ. Вышивки, ткани, писанки...». Він складався з 31 листа, на яких було подано зразки українських вишивок, виконані майстринями вручну. Тут були представлені взірці нагрудних та нарукавних орнаментів вишитих сорочок, зразки узорів на рушниках, нашийних стрічкових ґерданів та писанок з коментарями упорядниці.

Головний здобуток, який залишила по собі Олена Пчілка, – це передусім Україна й українство. Ця сильна жінка не лише творила українство, а й уміла захистити його. Навіть її етнографічна праця «Український народний орнамент (зразки вишивання, ткання, писанок)», п'ять разів перевидана лише за життя авторки, мала на меті утвердити українство. Вона недарма називалась «Украинскій народный орнаментъ. Вышивки, ткани, писанки...», хоча в тексті, написаному російською та французької мовами, трапляється також слово «Малоросія» – інакше книгу не опублікували б. Та, проте, у листі до (галицького громадського діяча) Мелітона Бучинського, який отримав збірку орнаментів у подарунок, Олена Пчілка написала: «Посилаю вам своє українське дитя».

Завдяки праці Олени Пчілки про самобутні українські народні орнаменти дізналися у всьому світі, а виданий альбом вважається першою систематизованою працею з дослідження українського народного мистецтва.

З 1883 року почала друкувати вірші та оповідання у львівському журналі «Зоря», перша збірка поезій «Думки-мережанки» (1886). Одночасно брала участь у жіночому русі, в 1887 році разом з Наталією Кобринською видала у Львові альманах «Перший Вінок» ‒ перший альманах української жіночої творчості. Олена Пчілка дала йому назву,  оплатила половину вартості друку. Жінки побачили горизонти своїх спроможностей і прагнень, а водночас це був великий символічний акт, адже авторки альманаху засвідчили не лише існування жіночої української літератури, але й об’єднання нації, бо вони представляли українські землі по різні боки кордону між Російською та Австро-Угорською імперіями.

Початок ХХ століття приніс Олені Пчілці тяжкі особисті втрати – смерть сина Михайла (1903), чоловіка (1909), Лесі Українки (1913).

У 1920 році за антибільшовицькі виступи була заарештована в Гадячі. Після звільнення з арешту виїхала в Могилів-Подільський, де перебувала до 1924 року, а відтоді до смерті жила в Києві, працюючи в комісіях УАН, членкинею-кореспонденткою якої була з 1925 року. Працюючи в Історично-філологічному відділі УАН, займалася етнографічними розвідками, писала спогади (їй належать спогади про М. Старицького, М. Лисенка, М. Драгоманова, статті та нариси про Т. Шевченка, Є. Гребінку, Д. Яворницького, Б. Грінченка та ін.).

До кращих творів Олени Пчілки належать: «Товаришки» (1887), «Світло добра і любові» (1888), «Соловйовий спів» (1889), «За правдою» (1889), «Артишоки» (1907), «Півтора оселедця» (1908), п'єса «Сужена не огужена» (1881), п'єса «Світова річ» (1908) та ін.

Своїм громадянським обов'язком Олена Пчілка вважала просвітительсько-виховну роботу. Багато енергії і таланту віддала справі виховання й освіти українських дітей. Думаючи про наступні покоління українців, вона написала й видала багато віршів, п’єс, казок, розповідей для дітей: «Весняний ранок Тарасовий» (1914), «Казка Зеленого гаю», «Щасливий день Тарасика Кравченка» (1920), «Киселик», «Скарб», «Мир миром» (1921), «Кобзареві діти» та ін.

Олені Пчілці належить чимало перекладів і переспівів світової класики: Овідія, А. Міцкевича, Й. В. Ґете, Г. К. Андерсена, В. Гюґо. Крім того, вона написала низку публіцистичних, літературно-критичних статей і спогадів: «М. П. Старицький» (1904), «Марко Кропивницький яко артист і автор» (1910), «Євген Гребінка і його час» (1912), «Микола Лисенко» (1913), «Спогади про Михайла Драгоманова» (1926), «Автобіографія» (1930). Великі заслуги Олени Пчілки в ділянці дослідження українського фольклору та етнографії. Наукове значення мають такі праці: «Українські узори» (1912 і 1927), «Про легенди й пісні», «Українське селянське малювання на стінах» та інше. Збірка творів: «Оповідання», І-III (1907, 1909, 1911) та «Оповідання» (з автобіографією, 1930).

Померла 4 жовтня 1930 року. Похована в Києві на Байковому кладовищі поруч з чоловіком і донькою.

Інформація підготовлена на основі відкритих інтернет-джерел

Оновлено: червень, 2025

‼️ А ви знали, що...

✅ у контексті подій, які ми зараз переживаємо, звертаємо увагу, що 2017 року в Москві було перевидано «Український народний орнамент», не вказавши авторства. Згадка про Олену Пчілку є лише у передмові до книги, а от бібліографія вже не містить посилань на першоджерело (в бібліографії не зазначено авторство О. П. Косач), хоча орнаменти взято саме з нього. Натомість у виданні зазначено: «Этот труд, написанный на основе анализа вышивок Волынского Полесья, стал одной из первых работ, посвященных орнаментике народного творчества Малороссии» («Ця праця, написана на основі аналізу вишивок Волинського Полісся, стала однією з перших робіт, присвячених орнаментиці народної творчості Малоросії»). Отже, те, що Ольга Петрівна Косач через український орнамент утверджувала Україну й українськість, досі непокоїть імперію, яка намагається реанімувати проєкт «Малоросія», зокрема спотворюючи українську культурну спадщину (а з-поміж неї і народні орнаменти) і позиціювати її як репрезентанта так званої «Малоросії».

Читайте більше 👉 Олена Пчілка запровадила моду на вишиванки