29 жовтня народився Іван Антонович Цюпа

Як письменник формувався у Краснограді (нині Берестин), працюючи в районній газеті «Соціалістична перебудова». Закінчив Харківський комуністичний інститут журналістики. Працював у пресі (газети: «Соціалістична перебудова», «Колгоспник України» та «Радянський селянин», журнали: «Вітчизна», «Україна»), на видавничій роботі, в роки Другої світової війни ‒ на радіостанції ім. Т. Г. Шевченка, що вела свої передачі для населення України на тимчасово окупованій території та партизан; активно співпрацював у пресі.

На пленумі Спілки радянських письменників України влітку 1944 року Максим Тадейович Рильський, тодішній голова правління СПУ, у доповіді серед інших імен молодих письменників, назвав й ім'я Івана Антоновича Цюпи. Його творча біографія мужніла й гартувалася в грізну пору боротьби з нацистами. На той час він уже був відомий як автор ряду оповідань, що потім увійшли до його книжки «Чотири вітри» (1946).

Герої новел і оповідань, включених письменником до збірки, – прості радянські люди, воїни та партизани, які, захищаючи рідну Вітчизну, виявили в боях небачений в історії героїзм і мужність. Після Другої світової війни Іван Цюпа продовжує працювати в пресі – заступником відповідального редактора газет «Колгоспник України» та «Радянський селянин», заступником головного редактора журналу «Вітчизна», а потім – головним редактором журналу «Україна». Робота в пресі давала письменникові можливість тримати руку на пульсі життя, постійно спілкуватися з героями майбутніх творів і читачами, глибоко проникати в суспільно-політичні проблеми тих років.

У Івана Антоновича надзвичайно багатий літературний доробок ‒ книжки оповідань, нарисів і повістей: «Чотири вітри», «Новели рідного краю», «Василь Сухомлинський» та інші; романи «Брати», «Назустріч долі», «Вічний вогонь», «Через терни до зірок», «Краяни», «Мужній вершник», «Дзвони янтарного літа» та інші.

У 1995 році вийшла нова книга письменника «В пазурах єжовщини», яку він, репресований та реабілітований, присвятив «світлій пам'яті незабутніх земляків моїх, розчавлених на жорнах тиранії, замучених голодомором, доведених до згуби по тюрмах і таборах, безневинно розстріляних». Особливе місце у творчому доробку Івана Цюпи посідав роман «Грози і райдуги» (1961). Твір здобув широку популярність, дістав високу оцінку критики, читачів, письменників.

Іван Цюпа плідно виступав також в жанрі публіцистики. Випустив публіцистично-нарисові книжки «Переяслав-Хмельницький» (1954), «Україна» (1957), «Україна ‒ рідний край» (1965), «Миргородська криниця» (1976).

Письменник відзначений: Державної премії імені Тараса Шевченка в галузі журналістики та публіцистики (1985), Республіканської премії імені Миколи Островського. Нагороджений орденами Вітчизняної війни II ступеня (18.04.1991), Дружби народів, медалями.

Помер 19 березня 2004 р. у м. Києві.

Інформація підготовлена на основі відкритих інтернет-джерел