9 січня народився Сергій Йосипович Параджанов

У 1941-1943 роках працював художником-технологом на тбіліській фабриці «Радянська іграшка».  В 1945 році Сергій Йосипович переводиться до Московської консерваторії, а наступного року вступає на режисерський факультет Всесоюзного державного інституту кінематографії (ВДІК). Він навчається у класі Ігоря Савченка та стає його асистентом в картині «Тарас Шевченко». Також працює помічником режисера А. Мишуріна у фільмі «Максимко».  1951 року знімає дипломну роботу «Молдавська казка», яка у 1954 році розширюється до повнометражного дебюту у співпраці з Яковом Базеляном за казкою Еміліана Букова «Андрієш».

Після закінчення інституту був направлений на Київську студію художніх фільмів ім. О. Довженка як режисер-постановник.

З Україною пов'язана значна частина творчої біографії С. Параджанова. Фактично з 1952 по 1973 р. режисер жив і працював у Києві, створивши свої кращі роботи на кіностудії О. Довженка.

Свої перші 5 фільмів Сергій Йосипович Параджанов вважав невдалими, але такими, які допомогли йому знайти власний стиль. Серед них – низка документальних та науково-популярних картин «Наталія Ужвій», «Думка», «Золоті руки» 1954 року. Також художні фільми для масового радянського глядача – «Перший парубок» 1958 року, «Українська рапсодія» 1961 та «Квітка на камені» (робоча назва «Так ніхто не кохав») 1962 року у співавторстві з А. Слісаренком.

Особливість напрямку поетичного кіно ‒ буття людини, вписане в контекст вічності. Параджанов був надзвичайно чуйним до національного. Він дивним чином міг налаштуватись на звучання душі народу, її найпотаємніших струн.

Міжнародна слава прийшла до Сергія Параджанова у 1964 році після екранізації повісті Михайла Коцюбинського «Тіні забутих предків» – історії про гуцульських Ромео та Джульєтту. Пронизаний атмосферою народного духу, він став одним із символів українського кіно.Успіх Параджанова порівнюють з класиком радянського кіно – Сергієм Ейзенштейном та його картиною «Броненосець Потьомкін». «Тіні забутих предків» – чи не найвідоміший український фільм, який вирізняється поліфонічністю, символічно-ритуальним міфологізмом, детальним етнографізмом, експресивною поетикою та новаторськими внутрішньокадровими рухами камери.

Повість «Тіні забутих предків» ‒ духовний заповіт М. М. Коцюбинського, одного з найцікавіших майстрів українського слова. Робота над фільмом тривала від 30 травня 1963 р. до 15 жовтня 1964 р. Режисер зібрав навколо себе винятково талановитих творців: художника Георгія Якутовича, оператора Юрія Іллєнка, акторів Івана Миколайчука, Ларису Кадочникову та композитора Мирослава Скорика.

Саме на прем'єрі цієї стрічки 4 вересня 1965 року у київському кінотеатрі «Україна» відбулася перша в СРСР публічна акція проти політики влади. Учасники акції ‒ українські митці І. Дзюба, В. Стус та правозахисник В. Чорновіл висловили рішучу незгоду з арештами діячів української культури. Це вплинуло на долю самого фільму, який радянська влада поставила «на полицю». Сам С. Параджанов зазнав переслідувань, а 17 березня 1973 року був заарештований. Тільки завдяки світовій кампанії протесту і проханню Луї Арагона, який заснував Міжнародний комітет з визволення Параджанова, митця було звільнено з-під ув’язнення 30 грудня 1977 року.

Після повернення, зважаючи на заборону жити в Україні, Параджанов оселився у Тбілісі й працював на кіностудії «Грузія-фільм», де спільно з Д. Абашидзе поставив «Легенду про Сурамську фортецю» (1984 р.). Неповторними є його спроби відтворення живопису мовою кіно – короткометражні «Акоп Овнатанян» (1967 р.) і «Арабески на тему Піросмані» (1985 р.).

Фільм «Тіні забутих предків» отримав світове визнання ‒ 39 міжнародних нагород, 28 призів на кінофестивалях (із них 24 Гран-прі) у 21 країні й увійшов до Книги рекордів Гіннеса.

Український фільм-легенда відкрив світу «український всесвіт» із усією його красою, звичаями та почуттями. Сьогодні стрічка «Тіні забутих предків» посідає 1-ше місце у списку 100 найкращих українських фільмів.

Окрім «Тіней забутих предків», важливими стрічками Сергія Параджанова є «Колір гранату» (1969 р.) та «Ашиб-керіб» (1988 р.).

Як художник, Сергій Параджанов започаткував в українському образотворчому мистецтві жанр колажу, який створював на засадах концептуалізму, хоча за життя ці твори перебували в андеграунді, і на виставках з'явилися лише по смерті художника.

Помер  Сергій Йосипович Параджанов 20 липня 1990 року в  Єревані.

У 1990 році отримав звання народного артиста УРСР (посмертно), а у 1991 році ‒ Державну премію України ім. Т. Шевченка (посмертно).

У 1991 у Вірменії, Єревані відкрилася квартира-музей, в якій зберігаються сотні колажів, малюнків, фотографій та листів режисера. 23 липня 1997 році на території кіностудії Довженка був відкритий пам’ятник Параджанову.

У 2004 році на батьківщині митця, в старій частині Тбілісі, відкрили пам’ятник Параджанову в стрибку, який символізує вічну енергію і неземний характер фільмів митця.

У 2013 році Сержом Аведікяном та Оленою Фетисовою був знятий художній фільм «Параджанов», який номінувався на «Оскар» у номінації «Фільм іноземною мовою» від України. В серії «Кінематографічні студії» журналу «Кіно-Театр» 2014 року до  90-річного ювілею Параджанова була видана збірка  «Сергій Параджанов і Україна».

Інформація підготовлена на основі відкритих інтернет-джерел

Створено: січень, 2025