17 листопада народився Григорій Порфирович Кочур 

Ім’я Григорія Порфировича Кочура, який був ключовою фігурою національно-культурного відродження в Україні, відоме, на жаль, небагатьом. Але на щастя сьогодні вже можна знайти відповідь на питання: «Хто такий Григорій Кочур?».

Григорій Кочур – поет, перекладач, історик і теоретик українського художнього перекладу, один із найяскравіших талантів сучасного українського письменства, ерудит, поліглот, культуролог. Він знав більше як 30 іноземних мов, зокрема давньогрецьку, давньоримську, англійську, італійську, іспанську, німецьку, французьку, грецьку та ін.

Здебільшого титанічна праця перекладача буває недостатньо поцінованою. Найчастіше читач і не звертає увагу на ім'я тих авторів, хто допомагає зрозуміти інші культури, прочитати художні тексти, що належать до скарбниць світової літератури. Його переклади охоплюють величезний часовий простір – понад 27 століть, починаючи з першого давньогрецького ліричного поета Архілоха (бл. 710-676 рр. до Р. Х.). У його збірках «Відлуння», «Друге відлуння», «Третє відлуння» (2000 р., яка є унікальною енциклопедією поетичних стилів) представлені поезії понад 170 авторів, що презентують 33 національні літератури, географічним простором яких є Європа, Північна та Південна Америка, Азія. У перекладах уникав зайвої українізації, обачно ставився до лексичних і структурно-конотативних реалій. Вмів у перекладі долати неперекладне, зробити його доступним для свого читача. Поет мав дар осягати українським словом глибини духу різних народів і часів, сягати українським словом  важкодоступних верховин світової літератури.

Саме це і не сподобалось ідеологам радянської влади. Влада чудово розуміла, що перекладацтво – арена вдосконалення і самоствердження мови, спосіб входження її у світову мовну змагальність і солідарність, без сторонніх посередників освоєння інтелектуальних і духовних багатств людства, розширення його історичної перспективи.

8 жовтня 1943 року Григорія Порфировича Кочура заарештували разом з дружиною Іриною Воронович у Полтаві. Вони були звинувачені, що нібито під час німецької окупації належали до ОУН, розповсюджували націоналістичну літературу. Подружжя було засуджене на десять років таборів. Ув'язнення відбували в Заполяр'ї: Ірина Михайлівна – в Абезі, Григорій Порфирович – в Інті. Але й там, у страхітливих умовах ГУЛАГу, Григорій Кочур крадькома працював над перекладами, залучав молодь до перекладацтва.

У час хрущовської відлиги подружжя Кочурів звільнили з таборів. 1962 року, повернувшись в Україну, вони оселилися в Ірпені, де Григорій Порфирович нарешті знайшов затишок для праці. Його оселя в Ірпені була центром, де збиралася опозиційно налаштована творча інтелігенція. Після першої хвилі арештів серед української інтелігенції в 1965 р. Кочур Г. П. серед 139 авторів підписав листа на захист своїх друзів і близьких знайомих. У 70-х він став усе частіше потрапляти до списків тих, кого «розбирали» на різних зборах, попав до «чорних списків», зокрема, за те, що зустрічався з українськими літераторами з-за кордону. В 1969 році побачила світ перша збірка перекладів Г. Кочура «Відлуння».

За другої хвилі репресій серед української інтелігенції в 1973 році Григорій Порфирович був виключений зі Спілки письменників України (СПУ). Тільки 1988 року він був відновлений в СПУ. В 1989 році видана невелика збірка його віршів «Інтинський зошит», його табірна поезія з царства «дротяного дракона». 1991 року виданий том вибраних перекладів «Друге вiдлуння». Тільки у 82-річному віці він дістав можливість прийняти закордонні запрошення і виступити з доповідями на наукових конференціях у США (Іллінойський університет, 1991), у Польщі й Чехії (1992).

 Григорій Кочур ‒ лауреат премії імені М. Рильського за переклади та Державної премії ім. Т. Шевченка за книгу перекладів «Друге відлуння». Кочур Г. П. був дійсним членом Наукового товариства ім. Т. Шевченка (НТШ), нагороджений медаллю НТШ ім. М. Грушевського.

Помер Кочур Григорій Порфирович 15 грудня 1994 року в Ірпені. Григорій Кочур прожив довге життя ‒ 86 років. Завдяки його таланту Софокл, Горацій, Овідій, Й. Ґете, В. Шекспір, Ф. Петрарка, Едгар По, Ю. Тувім, А. Міцкевич, Е. Дікінсон, П. Верлен, А. Рембо, В. Гюго та багато інших «заговорили» українською.

В Ірпені до війни з рф діяв приватний Літературний музей ім. Г. П. Кочура. Його відкрили 1997 року діти Григорія Кочура, щоб продовжувати справу його життя ‒ сприяти розвиткові української перекладацької діяльності та загалом української культури. У Львівському національному університеті імені Івана Франка функціонує кафедра перекладознавства і контрастивної лінгвістики імені Григорія Кочура. За підтримки МФ «Відродження» видано найповніший збірник поетичних перекладів Григорія Кочура «Третє відлуння».

У рамках декомунізації у Чернігові вулиця названа іменем Григорія Кочура, а в травні 2023 року колишня вулиця Олександра Пироговського у Солом'янському районі Києва отримала нову назву на честь Григорія Кочура.

Григорій Кочур – майстер та служитель українського слова. «Слово» та «голос» мали у його творчості майже сакрального значення.

Інформація підготовлена на основі відкритих інтернет-джерел